Ризикована поведінка та її наслідки

23жовтня відбулася онлайн зустріч з інспектором ювенальної превенції Казарян Оленою. Темою була «Ризикована поведінка та її наслідки». Пані Олена цікаво розповіла  про захоплення молоді, про прості правила в повсякденному житті, про помилки, які мають негативні наслідки. Особливо наголосила про відповідальність за вчинені дії підлітків та їх батьків.

Ризикована поведінка підлітків — це дії, що загрожують їхньому здоров’ю, благополуччю та життю, і можуть проявлятися у вживанні алкоголю чи наркотиків, небезпечній сексуальній поведінці, екстремальних розвагах, антисоціальній поведінці (бійки, крадіжки), а також у надмірному захопленні інтернетом, де виникають сумнівні пропозиції заробити «легких грошей», залучити підлітків до підривної діяльності: сфотографувати військові машини, об’єкти. Причини можуть бути пов’язані з бажанням самоствердитися, пошуком нових вражень, тиском однолітків, спробою втекти від проблем або просто з недостатньо розвиненою здатністю до самоконтролю через особливості розвитку мозку.

Прояви ризикованої поведінки

• Вживання психоактивних речовин: алкоголь, наркотики, сигарети.
• Небезпечна поведінка в мережі: участь у небезпечних онлайн-челенджах, кібербулінг, спілкування з незнайомцями.
• Екстремальні розваги: небезпечні селфі, паркур, руфінг, екстремальне водіння.
• Агресивна та антисоціальна поведінка: бійки, булінг, крадіжки, вандалізм.
• Небезпечна поведінка на дорозі: порушення ПДР, водіння без прав.
• Небезпечна сексуальна поведінка: ранні статеві контакти, відсутність контрацепції.
• Самоушкодження та суїцидальна поведінка.

Причини ризикованої поведінки

• Підлітковий максималізм: бажання “спробувати все”, випробувати межі.

• Тиск однолітків: прагнення бути прийнятим у певне коло спілкування.

• Пошук самоствердження: бажання показати незалежність, підвищити самооцінку, отримати визнання.

• Емоційна напруга: спроба зняти стрес або заповнити внутрішню порожнечу.

• Проблеми у навчанні або вдома: бажання реалізуватися через сміливі вчинки.

• Незрілість мозку: недостатньо розвинена префронтальна кора, яка відповідає за самоконтроль та прийняття рішень, що робить підлітків більш імпульсивними.

Як допомогти підлітку

• Розуміння та підтримка: пам’ятайте, що багато імпульсивних вчинків є природними для цього віку.

• Відкрите спілкування: створюйте атмосферу, де підліток може говорити про свої проблеми без осуду.

• Встановлення чітких меж: встановіть розумні правила та покажіть, чому вони важливі для безпеки.

• Спільний пошук альтернатив: допомагайте підлітку знайти захоплення, які будуть безпечними, але захопливими.

• Консультація з фахівцем: якщо ви помітили серйозні риси ризикованої поведінки, зверніться до психолога або іншого фахівця.

Батьківський тривожний опитувальник

Найперше варто з’ясувати, наскільки загрозливою насправді є ситуація з вашим підлітком. Допоможе опитувальник для батьків підлітків «Коли слід хвилюватись?» від австралійської мережі підтримки Beyond the blue. Дайте відповіді на запитання і порахуйте свої «так».

• Ви помітили зміни в поведінці підлітка?
• Чи зачіпають ці зміни кілька сфер життя підлітка (удома, у школі, з друзями, у захопленнях та інтересах)?
• Чи часто ця поведінка трапляється?
• Чи триває вона понад два тижні?
• Чи впливають ці зміни на повсякденне життя дитини?

Що більше ствердних відповідей, то більше причин бути уважнішим до ситуації й обговорити її з дитиною. Відправною точкою для оцінки в цьому опитувальнику є звична поведінка дитини і зміни в ній. Тобто, якщо дитина звично тривожиться або є дещо агресивною, то саме ці прояви можна вважати базовими і оцінювати зміни саме в них.

Як говорити з підлітком?

Отже, якщо на більшість цих запитань ви відповіли «так», що робити далі? Тут фахівці абсолютно справедливо сходяться на тому, що підліток потребує допомоги. Батьки мають дати дитині відчути підтримку і розуміння. Ось кілька правил такого спілкування:

Розмовляйте спокійно — без звинувачень і засудження.

Назвіть зміни, які відбуваються в дитині. Скажіть, що ці зміни турбують і лякають (уникайте оцінок, тиску, нав’язування почуття провини). Наприклад: «Я помітила, що останнім часом ти перестала спілкуватися з друзями і постійно пригнічена» або «Я помічаю, що ти дуже знервований і став менше часу навчатись».

Дайте дитині знати, що ви любите її, піклуєтеся про неї, вона для вас важлива, саме тому ви й почали цю розмову.

Намагайтеся проявляти співпереживання, розуміння та не засуджувати почуття підлітка. Спробуйте допомогти конкретними діями. Найпростіший спосіб — це запитати, яка саме допомога потрібна, не нав’язуючи своє рішення. Заохочуйте до дій, які допоможуть змінити ситуацію і домовитися про те, чого дитина робити не буде, щоб не нашкодити собі. Наприклад, домовтеся про те, що ви разом спробуєте розгребти завали в школі, пошукаєте потрібну інформацію про проблему, яка турбує дитину, що дитина не буде погіршувати свій фізичний стан і спробує повернутися до звичного графіка життя або почне краще харчуватись (якщо був знижений апетит). Це можна закріпити як добре проговорений словесний чи навіть письмовий договір.

Спробуйте зберігати спокій, тримаючи під контролем свої почуття, фокусуючись на емоціях, переживаннях і запитах дитини.

Вірте своїй дитині: не знецінюйте її думки і почуття. Можливо, з висоти дорослого досвіду ці переживання здаються незначними чи неважливими, але для дитини вони справжні, реальні і єдині, які зараз у неї є.

Методист Інна Вантєєва