Головна / Урок / Орфограма. Орфографічна помилка. Орфографічний словник. Принципи української орфографії

Орфограма. Орфографічна помилка. Орфографічний словник. Принципи української орфографії

Вам нужно сначала закончить Контрольна робота “Орфоепічна норма” для перехода к этому уроку

Розділ. Орфографічна норма.

Тема. Орфограма. Орфографічна помилка. Орфографічний словник. Принципи української орфографії

І. Опрацювання навчального матеріалу.

Орфографія — одна з ознак літературної мови, її нерідко називають мундиром мови. Вона задовольняє практичну потребу: заміну неправильного написання правильним.

О.Шахматов

 Правопис – це одяг писемної форми вироблюваної віками літературної мови. У всі часи він має бути зручним і ошатним.

В.Русанівський

  Орфографія (від гр.) – історично сформована,, уніфікована система правил, що визначають написання слів згідно з усталеними нормами»

Орфограма – це правильне (таке, що відповідає правилам або традиціям) написання, яке потрібно вибрати з ряду можливих.

Орфографічний словник — словник, що містить перелік слів у їхньому нормативному написанні та розкриває слова лише в аспекті їхнього правопису. Орфографічний словник є показником сучасного йому правопису.

орфслов орфслов1

Орфографічні норми охоплюють правила написання слів та їхніх частин. Орфографічне правило — це чітка рекомендація, що пояснює умови вибору єдино прийнятого, нормативного написання слова.

Орфограма — графічний знак (буквений і небуквений), який потрібно вибрати з ряду можливих відповідно до орфографічного правила.

Види орфограм:

буквені: окрема літера, яку пишуть за певним правилом: верба, високий, осінь;

небуквені: апостроф (м’ята, комп’ютер); перенос слів із рядка в рядок (від-да-ність); написання слів окремо (у книжці), разом чи окремо (у день народження, удень зустрілися), окремо чи через дефіс (По своєму ліжку простягай ніжку. Всяк мудрий по-своєму.).

Наслідком неправильного вибору орфограми і, відповідно, порушення норми літературної мови є орфографічна помилка.

Принципи української орфографії

В українській орфографії визначають такі принципи правопису: фонетич-ний, морфологічний, історичний (традиційний), смисловий (диференційний).

Фонетичний принцип правопису полягає в тому, що відповідно до нього точно фіксується фонетичний склад мови. Слово або його частина за фонетичним принципом пишеться так, як вимовляється в літературній мові. Основою для письма за фонетичним принципом є правильна літературна вимова – написання за цим принципом відповідають українській літературній вимові. На письмі відповідними буквами позначають звук, склад чи слово, що реально вимовляються.

В українській орфографії за фонетичним принципом позначаються:

– усі наголошені голосні звуки: па́рта, шко́ла, зу́стріч, пе́ра, ши́роко, лі́нія;

– ненаголошені звуки [а], [у], [і] та [о], крім того, що знаходиться в корені українського слова перед складом з наголошеними [у], [і]: доро́га, магази́н, буди́нок, підро́зділ, молоко́, ходи́ти;

– [о] після шиплячих: жовтий, звечора, чотири;

– [у] в словах парубок, мачуха, яблуня, яблуко, а також у дієслівному суфіксі -ува- та прикметниковому суфіксі -уват-: будувати, купувати, руйнувати, жовтуватий;

– префікс с- перед кореневими [к], [п], [т], [ф], [х]: сказати, спитати, стиха, сфотографувати, схилитися;

– групи приголосних звуків, що утворилися внаслідок спрощення: виїзний, обласний, тижневий, брязнути, тріснути, щасливий, серце, сонце;

– групи приголосних [зтв], [цтв], [ств] в іменниках, утворених за допомогою суфікса -ств- від слів з основою на приголосні звуки [г], [з], [ж], [к], [ч], [ц], [х], [ш], [с]: убозтво (від убогий), ткацтво (від ткач), птаство (від птах), товариство (від товариш);

-приголосні звуки [з'], [с'], [ц'] у прикметниках перед суфіксом -к- у буквосполученнях -зьк-, -цьк-, -ськ-, що виникають в результаті творення прикметників за допомогою суфікса -ськ- від слів, основа яких закінчується звуками [г], [ж], [з], [з'], [к], [ч], [ц], [ц'], [х], [ш], [с], [с']: норвезький, паризький, французький, чумацький, ткацький, молодецький, чеський, товариський, черкаський;

– чергування приголосних          [г], [к], [х]          →           [ж], [ч], [ш]

→           [з´], [ц´], [с´]

дорога →           дорожній           рука      →           ручний

→           (на) дорозі,       →           (на) руці,

кожух   →           кожушина         вухо      →           вушко

→           (у) кожусі,          →           (у) вусі.

Морфологічний принцип правопису вимагає однакового позначення на письмі значущих частин слова, незалежно від їх реального звучання. Цей принцип встановлює, так би мовити, єдність між спорідненими словами. Конкретно позначуваною одиницею на письмі за морфологічним принципом є морфема – префікс, корінь, суфікс, закінчення. Написання слів, морфем за морфологічним принципом не відповідають вимові, тому вимова не може служити основою для таких написань.

Вимова               Написання

[леихки׀ĭ]          легкий (бо ле́гко, леге́нький)

[криела׀то] крилато (бо кри́ла)

[гоулу׀бка]                голубка (бо го́луб)

[кни׀з´ц´і]            книжці (бо кни́жечка, кни́жний)

[на р´і׀ц´:і]   на річці (бо річка, рі́чечка)

За морфологічним принципом в українській орфографії позначаються:

– ненаголошені голосні [е], [и] та [о] перед складом з наголошеними [у], [і] в корені українських слів: земля, високий, розумний (як і в словах зе́млі, ви́соко, ро́зум);

– приголосні звуки, що змінюють своє звучання внаслідок асиміляції: кігті, боротьба, не мажся, радуєшся, у діжці, хустинці, на гілці (як і в словах кіготь, боротися, мажеться, діжечка, хустинка, гілка);

– приголосні на межі значущих частин основи — префікса й кореня (розкидати, розчистити, зшити), афікса -ся й попереднього шиплячого, що належить до закінчення (хвилюєшся) або до основи (не морочся), а також попереднього [т']: (хвилюються, зустрічаються, змагається);

– прийменники з, без перед словами, що починаються шиплячими звуками: вийшла з школи, спідниця без шва;

– приголосні звуки (найчастіше [т], [д]), що спрощуються у вимові: журналістський, студентство, у поїздці;

– довгі звуки на межі значущих частин слова: беззбройний, віддати, цінний, письменниця, піднісся.

Історичний, або традиційний, принцип правопису полягає в тому, що слова, окремі частини їх чи окремі букви пишуться так, як вони писалися раніше, за усталеною традицією, хоча таке написання не можна пояснити у сучасній українській літературній мові дотриманням ні фонетичного, ні мор-фологічного принципів.

За традицією в українському письмі вживаються букви:

– я, ю, є, що позначають один або два звуки: маля, синю, малюнок, моя, свою, твоє, маяк, м’ята, возз’єднати, в’юн, альянс, ательє, єдиний, юнак;

– буква ї, що позначає два звуки: їхати, солов’їний, країна;

– буква щ, яка позначає два звуки: щавель, дощовий, кущ;

– м’який знак: сядь, дядько, синього;

– буквосполучення ри, ли між буквами на позначення приголосних звуків у корені українських слів: кривавий, тривога, глибокий, блищати;

– е, и в словах на зразок келих, левада, кишеня;

– подвоєні букви в іншомовних словах: Шиллер, Руссо, Голландія, Марокко, ванна, вілла, мадонна, голландець.

Історичний принцип правопису зберігає спадщину минулого, але на певному етапі розвитку мови, коли таких написань стає багато, він ускладнює засвоєння правопису широкими масами, створює розрив між усною і писемною формами літературної мови, не відповідає мовній практиці.

Смисловий, або диференційний, принцип вимагає різного написання однозвучних слів, що мають різне значення (омонімів). До таких написань належать:

– вживання великої чи малої букви: Лев (ім’я), лев (назва тварини); Орел (місто, прізвище), орел (птах); Захід (країни Західної Європи), захід (частина світу); Береза Катерина, білокора береза;

– написання різних букв у корені однозвучних слів: греби і гриби; кленок (від клен) і клинок (від клин);

– написання слів разом чи окремо: стомився, зате все зробив і відповідаю за те доручення; повернулися вдень і в день народження; світить сонце і сон це чи дійсність;

-написання окремо або через дефіс: працювати по-новомуі по новому шляху; зроблено по-моємуі по моєму обличчю і т. д.

За смисловим принципом уживаються на письмі і префікси пре-, при-, в яких голосні зазвичай ненаголошені, отже, у вимові взаємонаближені, внаслідок чого префікси вимовляються однаково (зіст.: [преити׀хо ] і [приети׀шиетие]), але вживання їх пов’язане з тим значенням, якого надає кожен із них словам, що належать до різних частин мови: предобрий, предорогий і привокзальний, присісти, привезти.

ІІ. Закріплення матеріалу.

1. Складіть таблицю “Принципи української орфографії”

2. Напишіть зоровий диктант. Запишіть текст, уставляючи пропущені літери й, де треба апостроф. Поясніть правопис виділених слів.

З травня 1995 р. Національний банк України вводить в обіг пам..ят..ні монети України. Над створенням пам..ятних монет працюют.. художники, скульптори. Вони їх розробляють відповідно до плану на рік, згідно пам..ятних та ювілейних дат, а також Указів та Постанов на відзначен..я важливих дат в історії д..ржави, подій, ювілейних дат народжен..я. Усі пам..ятні монети віднес..но до т..матичних серій.

17 січня 2019 р. НБУ ввів в обіг пам..ятну монету «100 років Акту Злуки – соборності українс..ких з..мель» номінальною вартістю 5 гривень, серія «Відродження української державності». Пам..ятна монета експонуєт..ся в  експозиції «Історія грошей» по темі: «Видатні постаті Української революції 1917-1921 рр.».

26 лютого 2019 р. в обіг ..ведені пам..ятні монети «Замок Паланок» номінал..ною вартіст..ю 10 гривень (срібло) та номінал..ною вартістю 5 гривень , серія: «Пам..ятки архітектури ..країни». Це вже ч..твертий замок в Україні, який викарбуваний в пам..ятній монеті.

У колекцію передані пам..ятні монети «Холодний яр», «Надання Томосу про авток..фалію Православної церкви України», «100 років Одес..кій кіностудії», пам..ятну м..даль «100-річчя Чортківської оф..нзиви», серія «Сувенірна продукція», пам..ятні монети «Панас Саксаганс..кий», «Пант..леймон Куліш», серії: «Видатні особистості України» та інші пам..ятні монети.

3.Дослідження-характеристика. Прочитайте. На основі виділених слів схарактеризуйте принципи української орфографії.

попович

Мирослав Попович – академік Національної академії наук України, директор Інституту філософії, автор безлічі книжок і статей — таких різних! — з філософії та культури, політики та літератури, всесвітньо відомий український інтелектуал, людина неймовірного масштабу та неймовірної простоти.

Найдивніше в історії трапляється тоді, коли відбувається неможливе. Коли у світі з’являється те, проти чого повстають усі умови життя, всі правила та обмеження.

У радянському повоєнному інтелектуальному середовищі таким дивним, майже неможливим явищем було народження великих учених-гуманітаріїв.

По-перше, тому що інтелектуальну еліту знищили в 1920-1930-х роках. По-друге, з тими, хто залишився, система працювала дуже жорстко: є лінія партії, якою ти мав замінити власне мислення. Радянська гуманітарна «наука» вимагала звужень, обмежень, спрощень, збіднень: на будь-яку проблему ти вже мав готову відповідь, як у шкільному підручнику з математики.

Він бачив своє призначення в боротьбі проти суворої та безжальної ідеологічної гравітації

Усупереч цій системі, люди все одно поставали. У них незрозумілим чином народжувалися дві речі, які система так відчайдушно прагнула знищити: масштаб і горизонт.

Мирослава Поповича я вперше побачив близько двадцяти років тому — вже тоді він видавався мудрецем. Добрим мудрецем з білою бородою.

Він уражав дитячою цікавістю та легкістю. Він не тиснув, не був важким, він немов завжди був готовий злетіти. Він часто літав — з однієї дисципліни на іншу, з однієї теми на іншу, з однієї історії до іншої.

Так, ніби бачив у цьому своє призначення: боротися проти суворої та безжальної ідеологічної гравітації. (В.Єрмоленко)

ІІІ. Домашнє завдання

Параграф 21. Вправа 167, підручник О.Глазова. Українська мова 10 клас.

Вернуться к: Українська мова. І курс
x

Перегляньте також

11_2021_Narisi

Краєзнавчі нариси Запорізького краю

Саме таку назву мала 41 обласна краєзнавча конференція учнівської молоді, що присвячена ...