Розділ. Україна в умовах десталінізації.

Тема. УРСР у першій половині 1950-х років. Десталінізація (2 уроки)

Основні поняття: десталінізація, культ особи, “відлига”, лібералізація, реабілітація

І. Опрацювання навчального матеріалу.

На початку 1950-х рр. мало що змінилося в суспільно-політичному житті України порівняно з першими повоєнними роками. У жовтні 1952 р. відбувся ХІХ з’їзд ВКП(б) – назва комуністичної партії була змінена на КПРС, а українська на КПУ. Готувалися нові репресії.

5 березня 1953 р. помер Й.Сталін.  Відрізок часу до середини 1960-х рр. історики пов’язують з іменем М. Хрущова і називають «відлигою».

Відлига – неофіційна назва періоду історії СРСР, що почався після смерті Й. Сталіна і тривав до середини 60-х рр. ХХ ст.

Його характерні риси:

– відхід від терористичної сталінської системи управління, спроби її лібералізації;

– гуманізація політичного та громадського життя.

Історичний термін «відлига» походить від однойменної повісті письменника Іллі Еренбурга «Відлига» і характеризує суть епохи: відлига посеред тоталітарної зими.

Лібералізація – курс на пом’якшення політичного режиму.

У сталінську добу Україна зазнавала найбільш жорстоких репресій. Зі смертю диктатора її становище в СРСР змінювалося. Відбулася загальна лібералізація суспільно-політичного життя. До того ж М. Хрущов  прихильно ставився до України, розглядаючи компартійно-радянських апаратників республіки як своїх союзників.

Лібералізація політичного режиму почалася одразу після смерті Сталіна. 14 – 25 лютого 1956 р. – ХХ з’їзд КПРС, який підтвердив курс на десталінізацію.

Десталінізація – це процес очищення суспільства від наслідків культу особи Й.Сталіна

ХХ з’їзд КПРС уважають початком доби Хрущова в історії радянського суспільства

Відкрийте посилання в новому вікні  Хрущов Микита Сергійович

                В останній день роботи з’їзду М.Хрущов протягом чотирьох годин читав доповідь «Про культ особи та його наслідки».

Культ особи – беззастережне, надмірне звеличення особи, сліпе поклоніння, а іноді й обожнювання людини, яка обіймає найвищу посаду в політичній чи релігійній ієрархії, надмірне перебільшення заслуг, функцій і ролі лідера. Його насаджують за допомогою певних процедур і церемоній, а також завдяки пропаганді.

У доповіді М.Хрущова було перелічено неспростовні факти, що доводили особисту відповідальність Сталіна за трагедію перших років війни з гітлерівською Німеччиною, за депортації цілих народів, масові репресії 1937–1938 рр. і післявоєнних років. Проте доповідь М. Хрущова скоріше маскувала, ніж змальовувала справжню картину минулого. У ній засуджено тільки зовнішні прояви тоталітаризму («культ особи») і найбільш вражаючі випадки зловживання владою (масові репресії, депортації). Що ж до політики партії на всіх етапах «соціалістичного і комуністичного будівництва», то вона визнавалася правильною.

Критика культу особи Й. Сталіна  на ХХ з’їзді партії була хоч і різкою, але поверховою. Незважаючи на свою інформаційну насиченість та емоційність, доповідь М. Хрущова скоріше маскувала, ніж розкривала справжню картину злочинів сталінізму. Проте й ця дозована критика позитивно вплинула на оздоровлення політичної і морально-психологічної атмосфери в країні, здійснила справжній переворот у суспільній свідомості.

Виступ М. Хрущова з доповіддю на закритому засіданні ХХ з’їзду КПРС перевів процес лібералізації в нову площину – десталінізацію.

Десталінізація — процес ліквідації та розвінчання культу особи і сталінської політичної системи, створеної радянським лідером Йосипом Сталіним.

Основні напрямки десталінізації:

– створення комісій з перегляду справ засуджених у 1934 – 1953 р.р.;

– ліквідація позасудових органів, воєнних трибуналів військ МВС, відміна надзвичайних законів і постанов, спрямованих на боротьбу з “ворогами народу”;

– чистка органів держбезпеки і значне скорочення їх кількості;

– припинення ідеологічних кампаній проти інтелігенції, націоналізму тощо;

– уповільнення процесу русифікації;

– зростання ролі українського чинника в різних сферах суспільного життя( висування місцевих кадрів на керівні посади в регіонах, поява вихідців з України в найближчому оточенні М.Хрущова;

 Реабілітація – поновлення доброго імені, репутації несправедливо заплямованої або безпідставно звинуваченої людини.

Політична реабілітація –    винесення виправдовувального вироку під час перегляду справи за відсутністю складу злочину або за недоведенням участі в скоєнні злочину.

У 1956 р. розпочато кампанію за реабілітацію українських письменників та інших діячів культури, які стали жертвами сталінського терору. Зокрема, було реабілітовано М. Куліша, З. Тулуб, Б. Антоненка-Давидовича, В. Підмогильного, Є. Плужника, М. Ірчана, Г. Хоткевича, А. Кримського, О. Курбаса та багатьох інших.

На початок 1956 р. з таборів і спецпоселень повернулися додому понад 60 тис. осіб, засуджених за членство в ОУН, участь в УПА або «бандпосібництво». З 1956 по 1959 рр. в Україні було реабілітовано понад 250 тис. осіб.

На початок 1959 р. у таборах та колоніях МВС СРСР ще утримувалося 11 тис. осіб за «контрреволюційні злочини» (це 1,2 % від загальної кількості в’язнів). На початку 1960-х рр. М. Хрущов уже заявляв, що в СРСР нема політичних в’язнів.

Складовою десталінізації стала ліквідація ГУЛАГу (рос. – Главное управление лагерей) – єдиної табірної система СРСР. Від середини

1940-х до середини 1950-х рр. у системі ГУЛАГу відбулося майже півсотні повстань.

Травень – серпень 1953 р. – повстання в Норильську (місто у Красноярському краї РФ) та Воркуті (місто в Республіці Комі, РФ).

Норильське повстання розпочалося після невмотивованого вбивства двох, а потім ще трьох засуджених.  У відповідь в 4-тій зоні “Горлагу” в’язні припинили роботу на будмайданчику, а на одному з будинків, так, щоб добре було видно в інших зонах написали: “Нас убивають і морять голодом”. Керівником повстання був українець. 5 червня 1953 р. шість табірних відділень припинили роботу й виявили масову непокору (20 тис ув’язнених). Гаслами повстанців були: “Свобода народам і людині!”, “Воля або смерть”.

У таборах повстанці підтримували суворий порядок. У керівництві було багато засуджених за участь в ОУН-УПА. Повстання тривало 61 день. Під час придушення вбито 150 осіб.

Травень – червень 1954 р. – Кенгірське повстання у Казахстані

Повстання тривало 42 дні у травні – червні 1954 р. Усі ув’язнені в Кенгірі (6500 осіб) відмовилися виходити на роботу. До них приєдналося 12 тис. в’язнів, що працювали на сусідніх рудниках. Повстанням керував Конспіративний центр націоналістів, переважно українських. Незабаром у Кенгір прибув військовий ешелон внутрішніх військ, у складі якого було п’ять екіпажів танків Т-34. Повстання було придушене. Убитих і покалічених повстанців налічувалося понад 700 осіб.

Унаслідок повстань влада пішла на певні поступки в’язням спецтаборів: їм дозволили вільно пересуватися поза бараками в межах зони; скасували номери на одязі ув’язнених; дозволили виходити на працю без конвою; встановили 8-годинний робочий день, за який в’язні стали отримувати плату у вигляді карток на їжу, яку могли придбати на території зони; дозволили побачення з рідними тощо. На кінець 1950-х рр. 70 % таборів і колоній МВС СРСР було розформовано. Офіційно ГУЛАГ скасували за наказом МВС СРСР у січні 1960 р.

Перегляньте відео про десталінізацію, її масштаби і наслідки 

ІІ. Закріплення матеріалу.

1.Дайте оцінку результатам ХХ з’їзду КПРС.

2. Як ви вважаєте, чому таким великим був відсоток українців серед ув’язнених?

3. До яких змін у кадровій політиціпривів початок процесу десталінізації в Україні?

4.Які особливості суспільно-політичного життя доби «відлиги» висміяно в   анекдоті?

«На XX з’їзді М. Хрущов виступає з доповіддю, описуючи злочини Сталіна. Раптом хтось вигукує із залу:

 – А чому ж ви мовчали?

Зупинившись, Хрущов звертається до залу:

– Хто це сказав?

У відповідь мовчання. Хрущов знову:

 – То хто це сказав? Знову мовчання.

Тоді Хрущов, показуючи рукою в зал:

– Мовчите?! Ось так і ми мовчали!»

5. Опрацювати параграфи 9-10 підручник: Хлібовська Г. Історія України. Рівень стандарту: підручник для 11 класу. – Тернопіль: Астон, 2019.