Зародження дисидентського руху

Вам нужно сначала закончить УРСР у другій половині 1950-х – першій половині 1960-х років для перехода к этому уроку

Розділ. Україна в умовах десталінізації

Тема. Зародження дисидентського руху

Основні поняття: “опозиційний рух”, “дисидент”

Опрацювання навчального матеріалу

Новим явищем у розвитку опозиційного руху стала поява групи, що наголошувала на використвнні ненасильницьких, по можливості – легальних методів боротьби. Цю ідею розробили два молоді юристи – Левко Лук’яненко та Іван Кандиба, які утворили ядро організованої 1959 р. на Львівщині Української робітничо-селянської спілки.

Лук’яненко Левко Григорович Кандиба Іван Олексійович

Із поразкою збройної боротьби ОУН та УПА український національно-визвольний рух не припинився, він лише набув нових форм. У другій половині 1950-х років в Україні в різних містах починають спонтанно виникати підпільні групи та об’єднання, які намагаються набути струнких організаційних форм і розгорнути пропагандистську діяльність. Виник дисидентський рух.

Опозиційний рух – це моральне, а згодом політичне протистояння тоталітарній системі в СРСР

Дисидент (лат. dissidens – відступник) — людина, політичні погляди якої істотно розходяться з офіційно встановленими в країні, де вона живе; політичний інакодумець.

Причини появи дисидентського руху:

«Хрущовська відлига» не зачепила основ радянської тоталітарної системи.
Активізація духовного життя суспільства.
Згасання збройної боротьби ОУН–УПА.
Антитоталітарний, антирадянський рух у країнах Східної Європи, зокрема Угорська революція 1956 р.

Українська робітничо-селянська спілка складалася з людей, що мали вищу освіту. Організація мала політичну програму і об’єднувала близько 30 членів. Метою УРСС було – несиловими методами домогтися виходу України зі складу СРСР, стати незалежною демократичною державою.

Травень 1961 р. – судовий процес над членами УРСС. Л. Лук’яненка засудили до розстрілу, інших членів спілки — на різні терміни ув’язнення (від 10 до 15 років). Згодом смертну кару замінили 15 роками ув’язнення.

УРСС була не єдиною дисидентською групою в Україні.

Найбільшою і найкраще теоретично і практично підготовленою підпільною організацією був Український національний фронт (УНФ). Він об’єднував майже 150 осіб. Створення УНФ пов’язане з Д. Квецком. Організація уявлялась як широкий загальнонаціональний і антиколоніальний рух. Головною метою проголошувалось здобуття незалежності України, діячі УНФ вважали за необхідне об’єднання всіх національних рухів країн Східної Європи в боротьбі проти московського поневолення.

Квецко Дмитро Миколайович

За звітами КДБ, у другій половині 1950-х років в Україні викрито близько 50 антирадянських груп у різних регіонах України (Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Луганська та інші області).

У 1960–1980‑ті роки дисидентський рух був домінуючою складовою національно-визвольного руху.

У період хрущовської відлиги активізувався робітничий і страйковий рух.

1953 р. – повстання будівельників в м. Христинівка на Донеччині. Вони рішуче виступили на захист свого товариша, молодого будівельника, який помер внаслідок дій міліції. Виступи робітників були некоординованими. У той самий час подібний випадок трапився у м. Прилуки Чернігівської області. Тут робітники взяли участь у страйковому виступі у зв’язку з вбивством їхнього товариша в місцевому відділі міліції. Перелякана міська і обласна влада намагалися заспокоїти розгніваних людей; фактично всі вимоги, які вони висували, були виконані.

У багатьох регіонах України робітники виступали проти махінацій керівництва підприємств під час нарахування зарплати.

1963 р. – страйк у Кривому Розі у зв’язку з підвищенням цін на продукти харчування.

Того ж року робітничі заворушення відбулися в Горлівці, Одесі, Львові. Виступи відображали невдоволення політикою тоталітарної держави і у цей період мали неорганізований, стихійний характер.