Головна / Новини / Святкування 70-річчя Перемоги над нацизмом в Європі та 70-та річниці завершення Другої світової війни

Святкування 70-річчя Перемоги над нацизмом в Європі та 70-та річниці завершення Другої світової війни

Нам важко уявити жах війни

Нам важко уявити жах війни,

Бо виросли ми всі у радості й любові.

Хіба можливо, щоб село оце було в огні,

А ця уквітчана земля залита кров’ю.

Хіба б могли ми уявити,

Як вороги спалили нашу хату,

А непокірних повели, щоб вбити,

А діток їх до ката у полон забрато.

Як друг мій, що завжди був поряд,

Упав, повалений свинцем у груди,

А  я лиш зупинив на ньому погляд…

Й побіг вперед на амбразури.

Нам важко уявити весь цей жах,

Бо ми вже Перемоги діти і онуки,

Живе у ветеранів він в очах,

Й не вилікує час цієї муки.

Вклонімось їм за їх сивини,

За зморшки, що подарував їм час,

За те, що врятували всю країну,

Бо не було би їх, то не було б і нас.

Заповіт із вічності

Cтоїть могила в полі одинока,

Німа, скорботна, тиха і печальна.

Безмовним криком вона просить в Бога:

«Молю, хай буде ця війна остання!»

Могила братська, вкрита іменами,

Холодним текстом на граніті,

Та буква кожна тут у нас благає:

«Хай буде ця війна остання в світі!»

Величний пам’ятник стоїть,

Від нього гордість і могутність лине,

Але з усіх він сил кричить:

«Хай на війні ніхто не гине!»

Вічний вогонь на площі десь палає,

До нього люди квіти покладають,

Та кожна іскра в полум’ї волає:

«Хай люди більш людей не убивають!»

І ми, онуки й правнуки тих душ загиблих,

Повинні зберегти цей дар на всі віки,

Хай постріли і вибухи затихнуть,

Бо МИР панує на Землі.

            До «старшого брата»

Ніколи про війну не забувайте,

Ми  маєм з неї винести урок,

І ворога на свою землю не гукайте,

Не має права він просунутись  й на крок.

Нехай він називає себе братом,

Але себе по-братськи не веде.

Чому ж ти, брате, йдеш із автоматом?

Ним не врятуєш ти мене.

Ти хочеш знову жити разом

І обіцяєш благо і добро,

Та нагадаю (бо забулось з часом) –

У нас з тобою це уже було.

Жили колись в одній ми хаті,

Ти старшим був, а я – «хахлом».

Я став від голоду вмирати,

А ти мене на Соловки у ешелон.

Як ворог наступав на хату,

Я поруч став з тобою, брате,

Я нашу землю боронив,

Життя і крові не жалів.

І коли я побитим був і нищим,

Відразу рятувати не почав.

А ти ще більше мене нищив,

Потроху ти мене репресував.

Та розійшлись наші дороги,

Пора тобі збагнути, брате,

Не треба нам твоєї допомоги,

Дай нам самим хазяйнувати.

І хай у тебе літаки й гармати,

Та головного лиш нема –

Бажання рідну землю захищати,

Бо це моя, а не твоя земля.

Не вірила, що ти почнеш стріляти,

А якщо так, то ти собі затям,

Я не збираюсь свою землю віддавати,

За паспорт Україну не продам.

1

2

3

 

Автор Павелко Вікторія Юріївна, соціальний педагог ДНЗ «Чубарівський професійний аграрний ліцей»

 

Про admin

admin

Залишити коментар

Ваш email ніде не буде показанийОбов'язкові для заповнення поля позначені *

*

Вы можете использовать это HTMLтеги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.

x

Перегляньте також

FB_IMG_1633612908663

У Федорівському центрі професійної освіти радісна подія

Згідно Програми розвитку Федорівського центру професійної освіти на 2019-2023 роки для покращення ...