Школа ім. Корфа

Історія появи у селі Федорівка корпусу №2 Федорівського центру професійної освіти тягнеться аж з 5 жовтня 1898 року. Саме тоді на засіданні земських зборів Олександрівського повіту (нині місто Запоріжжя) гласний земства Беккер запропонував увічнити пам’ять видатного педагога і просвітителя барона Миколи Олександровича Корфа, який помер ще 13 листопада 1883 року.

Земство вирішило, що пам’ятник – це витратно і непрактично, а ось школа на честь такого видатного педагога буде доречна.

Два роки комісія вирішувала, де буде зведена школа. А також були поставлені вимоги до майбутньої школи: 5 окремих класних приміщень, зала для відпочинку, в якій також можна було проводити літературні читання, обов’язковим був також будинок для вчителів, а ще лазня, погріб і льодовик.

Кошторис майбутньої школи вийшов великим, тому в земстві почалися розмови щодо того, що краще збудувати 10 звичайних шкіл, ніж одну таку. Проте будівництво вже було не спинити, знайшлися меценати, які готові були пожертвувати свої кошти. А також багато громад були готові виділити землю під будівництво та частково його профінансувати.

Серед претендентів на будівництво школи були Федорівська, Новомиколаївська, Успенівська, Копанівська, Гуляйпільська та Жеребівська громади. Проте перемогла Федорівка, бо виділили найбільшу земельну ділянку, а також надали найбільшу пожертву.

Школу почали зводити у 1900 році, а вже у 1902 вона прийняла своїх перших учнів.

Дуже швидко популярність навчального закладу зростала, і тут прагнули навчатися не тільки діти місцевих селян, а й приїздили учні з навколишніх сіл.

Утримання школи було витратним, а лише на кошти благодійників розраховувати не доводилося, саме цей факт змусив колектив та учнів вести господарську діяльність та заробляти власні кошти.

До 1908 року школа імені барона Кофа мала сад фруктових дерев, виноградник, плодово-ягідний розсадник і навіть власний ставок, викопаний вчителем географії Вадимом Чульським разом з учнями, ставок, який названий на честь засновника «Чульським», через посушливість останніх років висох, проте більше 100 років він був головним місцем відпочинку дітлахів улітку. Відомо також, що у школі був власний хор із 70-ти учнів, який давав платні концерти.

Отже, така комерційна діяльність школи робила її унікальною, адже учнів забезпечували безкоштовним харчуванням, що на той час було великою рідкістю, а ще возили на екскурсії до Катеринослава, Олександрівська, Бердянська. Уявіть собі, що в той час простий селянин міг жодного разу не виїхати за межі свого села, а тут таку можливість надавала звичайна школа.

З 1908 року у школі введено обов’язковий предмет «Садівництво», що стало вирішальним у подальшій долі школи. Завдяки матеріальній базі та умовам для учнів і вчителів, школа імені Корфа у Федорівці повністю відповідала критеріям, щоб отримати статус вищого початкового училища. Таке рішення було прийнято у 1915 році земськими зборами.

Але здійснитися цьому не судилося, бо спочатку Перша світова війна, а потім революція віднесли освіту на задній план. З цього часу будівля школи переходила з рук в руки та слугувала штабом для тих, хто відвойовував село. Нагадуванням про той час саме і є меморіальна дошка на фасаді, на якій зазначено, що саме тут Нестор Махно спланував і розпочав свою Азовську операцію.

У 1922 році свій 20-ти річний ювілей школа «відсвяткувала» урочистим відриванням «контрреволюційної» таблички-присвяти зі стіни з написом «Школа имени барона Николая Александровича Корфа». Цікаво, що зробили це саме ті юнаки, які ще нещодавно мріяли тут навчатися.

До речі, тут варто подякувати далекоглядності, а скоріше заощадливості, земських гласних, які пошкодували грошей на пам’ятник барону Корфу. Адже доля всіх пам’ятників імперської доби добре відома – їх просто зносили. А тут  відбулися тільки демонтажем таблички на стіні.

З цього часу ім’я Корфа влада систематично та цілеспрямовано відправляла в забуття. Ну а щоб швидше забувалося селянами ім’я видатного педагога і мецената, який зробив багато добра для них, замість нього людям дають історичний міф про двох правильних радянських «героїв».

Перший – це Федір Сєргєєв, відомий більше як Артем, а другий – Влас Чубар – уродженець села Федорівка та з 1923 по 1934рр. голова Ради Народних комісарів УРСР, якого у 2010 році Апеляційним судом міста Києва було визнано одним з організаторів Голодомору в Україні.

Отже, як стиралась пам’ять про барона Корфа?

По-перше, наш навчальний заклад помолодшав на 20 років, і офіційно датою його відкриття почали вважати 1922 рік, саме тоді тут було відкрито Агро-школу. І цей факт добре вписувався в тодішню пропаганду, адже все розумне, добре і вічне людям несла радянська влада. А до неї взагалі ж нічого не було.

Ну а на випадок, якщо якийсь дідусь пригадає, що ходив до цієї школи ще в 1902 році, то для нього радянські історики запропонували альтернативний варіант: на фасаді будівлі розмістили табличку з написом: «В цьому будинку літом 1902 року Артемом був створений Федорівський соціал-демократичний гурток селян». І ось вже на таке розумний онук відповість дідусю: «Діду, ти ж не до школи ходив, а на гурток Артема!»

А щоб нерозумні селяни краще запам’ятали нову історію, то і вулицю, де стояла школа, назвали на честь Артема.

Ви скажете: «Навіщо радянським історикам притягати таку відому постать, як Артема, заради якоїсь школи?» А тому, що в це втрутилась сама доля. Адже у Федорівці народився перший голова Раднаркому УРСР Влас Чубар. І на жаль, його юнацькі роки зовсім не вписувалися в образ борця за права всіх трудящих.

Чубар був серед перших учнів школи імені Корфа, закінчив її у 1904 році з гарними рекомендаціями, тому легко вступив до Олександрівського механіко-технічного училища (нині це Національний університет «Запорізька політехніка»). Там він закінчив навчання та ще й отримував стипендію 200 карбованців на рік, тобто майбутній борець та революціонер в юності був цілком законослухняним громадянином.

Ось тому і прийшов на допомогу Чубарю Артем. І вже, згідно радянської історії, Чубар був одним з перших членів гуртка Артема. І навіть коли Артем поїхав з села, то він продовжував його справу спочатку в Федорівці, а потім і в Олександрівську.

В повоєнні роки тут було Середнє професійно-технічне училище №8, в якому навчалися учні з різних сіл та міст, і навіть були з інших країн. Тому цей міф про Артема та Чубаря швидко розлетівся по радянському союзу і міцно вкорінився в пам’яті людей.

Таким чином ім’я барона Корфа пішло в забуття на 100 років, проте правду не приховати. І хоч казка про Артема і Чубаря ще продовжує жити серед людей, проте історична справедливість відновлюється. І вулиця, де знаходиться нині вже Федорівський центр професійної освіти з 2016 року справедливо називається вулиця Миколи Корфа (пропозицію щодо саме такої назви вулиці внесли колектив та особисто директор Федорівського ЦПО Андрій Зелєнцов). А 14 липня 2021 року на фасаді корпусу №2 Федорівського центру професійної освіти (з нагоди Дня народження видатного діяча) з’явилася нова меморіальна дошка-присвята «Видатному педагогу, вченому, меценату та публіцисту барону Корфу Миколі Олександровичу».

Отже, правду не приховати, тим більше, що про неї нагадує школа-пам’ятник, яка навіть через 120 років продовжує справу видатного педагога та мецената Миколи Корфа та виховує сільських дітей. І нині тут працює заклад професійно-технічної освіти Федорівський центр професійної освіти, колектив та здобувачі освіти якого відновлюють із забуття ім’я Миколи Корфа та пишаються давньою та унікальною історією свого навчального закладу.

                                                                  Викладач Вікторія Павелко