Благодійний проект обласного конкурсу

Благодійний проект обласного конкурсу

«Скринька добрих справ»
«А над світом українська вишивка цвіте»

Автор проекту :
Соціальний педагог
Бондаренко Вікторія Миколаївна

Тримаю вишиті старенькі рушники.
Давно забуті, горнуться до мене.
Заполонили світ нейлони та шовки …
Кому потрібні вишиті ромени?
Гортаю білу грядку полотна,
Засіяну барвінком і любистком.
Сміється вишита прабабою весна,
Ховається за квітами і листом.
Голублю диво – дивне із пісень,
Що хрестиками стелиться і в’ється.
Сіріє за вікном звичайний день,
А в рушниках волошками сміється.

Щасливі ми, що народилися, живемо в Україні. Тут жили наші прадіди, діди, живуть наші батьки. Тут корінь українського народу. Знати свій народ – це знати мамину пісню, батьківську мудрість, бабусину вишивку, забуту, розтоптану часом.
Як сказав український класик, Україна є краєм смутку і краси, радості і печалі, розкішним вінком з рути та барвінку, над якими сяють ясні зорі.
Україна – це милозвучна мова, вишитий рушник, задушевна лірична пісня,
крилатий танець.
Народне мистецтво, яке передавалося з покоління в покоління, століттями завжди було і є ґрунтом для спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури, звідти ідуть витоки професіональної творчості. Традиційні пісня і танок, легенда і казка, малюнок і художнє ремесло стали національною основою сучасного народного мистецтва, пов’язаного з трудовою діяльністю людини, виготовленням речей, практично необхідних, зручних у користуванні й ошатних за формою та оздобленням.
З далекого минулого прийшло до нас і рукоділля – рук діло – життя, плетіння, в’язання, вишивання, різьблення, ткацтво тощо. І виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі, зі спілкування з навколишнім світом та потреби не стільки бачити красу, а й творити її власними руками. Вишивання як вид мистецтва існує з незапам’ятних часів. Про вишивку згадується в Біблії та “Іліаді” Гомера. Нею, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Арабський мандрівник Х століття у своїх розповідях свідчить, що руси теж носили вишитий одяг. Вона здавна прикрашала український побут і часом являла собою шедеври мистецтва. Неможливо уявити українську хату без вишиваних рушників, килимів, ліжників, наволочок, серветок.
Вишиванням споконвіку займалися жінки. Це чудово робила прекрасна Олена, винуватиця Троянської війни. Дар вишивання греки пов’язували з ім’ям мудрої богині Афіни. У середні віки вишивка стала улюбленим заняттям королев і принцес, придворних дам і черниць. У добу Відродження малюнки для неї робили Ботічеллі, Дюкер, Рафаель. Жаданою і дорогою гостею була вишивка і в селянській хаті. Але ще в більшій мірі цей вид рукоділля відтворює душу і характер жінки, бо у вишивку вона вкладає свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям.
З однією з таких жінок мені пощастило бути знайомою. Це наша односельчанка , матуся нашої учениці , голова батьківського комітету – Гринь Інна Володимирівна. Ця жінка – майстриня на всі руки і дуже скромна людина. І в тому , і в іншому я переконалася на власні очі, коли хазяйка запросила до господи.
Інна Володимирівна , було помітно, почувалася трохи ніяково і чомусь вибачалася за те, що за її словами, бідненько живе. Мені ж здалося, що побувала у звичайній охайній селянській хатинці, де затишок і якусь невимовно теплу і доброзичливу атмосферу створюють всілякі поробки господині та її доньок. Ось серветочки вишиті красуються на столику,

там рушничок барвистий,

з ліжка гордо визирають вишиті подушки, у кутку стоять ікони,

а на стіні виліплені квіти і майстерно розмальовані. Коли споглядаєш оту всю красу, й не віриться, що можна взагалі говорити про бідність. Ні, їй тут не місце. Тут живуть любов і натхнення, а ще добро. Вони в кожному виробі, зробленому, без перебільшення, золотими руками майстрині. Я і подумати не могла, що у сільської жінки вистачає часу на те, щоб створювати таку красу. Як приємно помилятися у таких випадках!

Хазяйка розіклала на столі деякі зі своїх виробів. Чого там тільки не було? Очі розбігалися. Безліч різноманітних серветок, в’язані речі,

оздоблений різнокольоровим бісером одяг, картини,

ікони… Найбільше увагу привернула сукня на випускний вечір для старшої доньки Олі, яку Інна Володимирівна зробила неповторною, ексклюзивною, прикрасивши гарним орнаментом з бісеру. До речі, на це пішов цілий місяць. Зате такої сукні на випускному вечері у школі точно не буде.
Як зізналася майстриня, створюючи власноруч одежу або прикрашаючи її, витрачає менше грошей, ніж на речі з ринку.
– Я не в змозі купити дітям окреме житло, машину чи ще щось, але намагаюся віддати їм все, що зможу і вмію робити. Та й , крім того, з цими речами у них залишиться пам’ять про мене. Діти для мене – це святе, для них я що завгодно зроблю, – говорить жінка.

Інна Володимирівна працює на «на швидкій допомозі», в лікарні майже всі стенди оформлені нею. Багато своїх виробів майстриня пороздаровувала друзям і знайомим. Навіть дехто з односельчанок звертається до неї, щоб замовити і придбати в’язану кофтинку, шаль чи сукню, бо знають, що Інна Гринь зробить все дуже акуратно, гарно і не дорого візьме за роботу, хоча на ринках такі вироби коштують досить дорого, бо ручна робота цінується. Та для господині її хобі – це не тільки спосіб заробити хоч якусь копійчину, а, в першу чергу, спосіб заспокоїтися, відпочити від сірості буднів у розмаїтті візерунків і яскравих барв муліне, пряжі і бісеру. Коли прощалася з Інною Володимирівною, вона вручила мені невеличку вишиту серветку, і не зручно було брати її, а з іншого боку, добре розуміла, що тепер і в мене є щось на згадку про чудову жінку, патріотку свого рідного краю, майстерну рукодільницю і просто хорошу людину.
Не перший рік у нас в ліцеї працює гурток «Майстриня» під керівництвом викладача загальноосвітніх дисциплін Коваленко Галини Віліянівни,

керівник гуртка «Майстриня» Коваленко Г.В.
під руками якої звичайний шматок домотканого полотна стає справжнім витвором мистецтва. Скільки тепла, любові й радості в кожному хрестику, в кожному стібочку! ЇЇ вишиванки – то неоціненні скарби, то диво пречудове, що примушує завмирати серце, тішить душу, зачаровує своєю незрівнянною закодованою красою.

Наші учні із задоволенням і захопленням відвідують гурток, у їхньому доробку уже є роботи, які можна представити на Ваш розсуд.

Неодноразово я теж була присутньою під час роботи гуртка, і щиро радіє серце, коли у наш такий нелегкий час, час змін і новотворень , бачиш щасливі, захоплені роботою погляди дівчат, які уміло , дбайливо та бережно виготовляють виріб за виробом, крок за кроком, стібок за стібком, створюючи унікальний предмет, наділений магічною силою і позитивною енергетикою.
Вишивання – як процес виконання вишивки є дуже захоплюючий, привабливий. Заняття вишиванням розвиває творчий підхід до праці, естетичні смаки, привчає до акуратності і працелюбності, формує в учнів звички і вміння, що їм дуже пригодиться в практичній діяльності. Можливо, захоплення вишивкою переросте в необхідність творчо працювати і зв’язати своє життя з вишивкою так, що вона стане основним видом трудової діяльності.
Я вважаю, що прищеплювати любов до вишивки є дуже важливою та відповідальною справою. Дівчатам обов’язково треба наголошувати, що вони, майбутні матері – повинні оберігати кращі традиції минулого. Таким чином, наступні покоління не тільки оцінюватимуть нас, але й збережуть наші сьогоднішні здобутки , які згодом також стануть традиціями. Виховання любові до рідної культури, до рідного села чи міста, до рідної мови, традицій національного одягу – це завдання першочергового значення і нема потреби це доводити. Але як виховати цю любов? Вона починається з малого: з любові до своєї родини, до свого помешкання, до своєї школи, ліцею і т.д.
А на закінчення хотіла б розповісти Вам легенду про мудрість українського народу.
Легенда
Було це дуже давно. Жила собі в одному селі мати. І мала вона трьох синів-красенів. На все були здібні хлопці, одне лише не вміли – вишивати, як їхня мати. Сядуть було біля неї та й кажуть: «Ви, матусю, шийте-вишивайте та пісню співайте, а ми подивимось, як народжуються у Ваших руках квіти та птахи».
Горнулась мати до синів і такі слова їм мудрі говорила: «Долю Я вам гаптую, а про себе пам’ять в рушниках залишу, тож бережіть їх». Багато рушників вишила мати за своє життя, і всі між синами розділила. А даруючи, говорила : «Сини мої, мої голуби! Пам’ятайте навік прохання своєї неньки. Куди б не поїхали, не пішли, а рушник у дорогу беріть. Хліб у нього загортайте та інших пригощайте. Хліб на рушникові життя величає, здоров’я береже».
Померла мати, а її слова у пам’ять про неї у рушниках живими залишилися і передаються з покоління в покоління.
З того часу існує звичай: проводжаючи в далеку дорогу, в армію, мати дарувала синові, дочці, чоловікові – рушник, щоб він зберіг їм життя, щоб швидше вони повернулися додому, щоб дорога була щасливою. Тож нехай і вам стелиться доля рушником, чистим і гладеньким!
Милуйтеся і радійте! Хай і у ваших оселях розквітне калина, оживуть птахи й квіти на полотнах! Ми з вами усі – українці, яких об’єднує у велику родину любов до рідної землі, до пісні, до вишивки.
Нехай слова і пісні милозвучні
Для вас лунають знов і знов,
Хай будуть в серці нерозлучні
Добро, надія, віра і любов!
Хай вам сміється доля журавлина,
Поля розлогі колосом цвітуть,
Нехай червоні ягоди калини
Щасливу вашу осявають путь.
Хай здоров’я ніколи не зраджує,
Будьте завжди і ніжні,і рідні, і милі,
Щоб вам радість і щастя й любов
Вишиваним цвіли рушником!