Доповідь «Педагогіка толерантності»

«Усі люди мають недоліки – хто більші, хто менші. Ось чому і дружба, і допомога, і спілкування були б неможливими, якби не існувало між нами взаємної терпимості» Г.Гвіччардіні – італійський історик, філософ-гуманіст

Жила-була на світі сім’я. Вона була не проста. Більше 100 чоловік налічувалося в цій родині й усі були такі різні. Сім’я займала ціле село, так і жили всією ріднею і всім селом. Ви скажете: «Ну і що, хіба мало великих сімейств на світі?». Але річ у тому, що сім’я була особлива — мир і злагода панували в ній. Отже, на селі ні сварок, ні лайки, ні бійок і розбратів не було.

Дійшов поговір про цю родину до самого владики країни, і вирішив він перевірити, чи правду говорять люди. Прибув він до села, і душа його зраділа: довкола чистота, краса, достаток і мир. Добре дітям, спокійно людям похилого віку. Здивувався владика. Вирішив дізнатися, як селяни досягли такого ладу. Прийшов до голови родини і сказав: «Розкажи, як ти досягаєш такої згоди і миру в твоїй сім’ї». Той узяв аркуш паперу й почав щось писати. Писав довго, видно, не дуже сильний був у грамоті. Потім передав аркуш владиці. Той узяв аркуш і почав розбирати карлючки старого. Розібрав насилу і здивувався. Три слова були написані на папері: «любов», «прощення», «терпіння». І в кінці аркушу: «Сто разів любов», «Сто разів прощення», «сто разів терпіння». Прочитав владика, почухав, як велося, за вухом і запитав:

— І все?

— Так,— відповів старий,— це і є основа життя будь-якої гарної сім’ї.

І подумавши додав:

— І світу теж.

Але це тільки казка. А історична реальність така: за 5 тисяч років існування людства було 15 тисяч війн тобто по три кожного року. І тільки 33 роки були без війни.

Стародавній світ – Троянська війна – після викрадення Єлени ахейці розпочали війну з троянцями, щоб повернути дружину своєму царю.

Середньовіччя – війни  виникали на релігійній підставі. Хрестові походи підняли Європу на війну проти іновірців-мусульман, за визволення гроба Господнього в Єрусалимі і продовжувались майже 200 років. Ці походи забрали життя сотень тисяч людей  та принесли колосальні збитки.

Друга світова війна – Гітлер вважав арійську расу кращу за інші. Основний план Гітлера полягав у тому, щоб встановити панування над усім світом, перетворивши населення інших країн на рабів. Для віту це стало трагедією й призвело до смерті десятки мільйонів людей. Війни продовжуються і тепер . Хай вони локальні і обмежуються однією країною. Але вони є.

Ми  теж живемо в складний і неспокійний час, а причини занепаду нашої моралі ми пояснюємо, виправдовуємо економічною та екологічною кризами, недоліками ринкових стосунків тощо. Глобальні проблеми, що їх має розв’язувати людство, дедалі більше загострюються, а конфлікти стають усе не безпечнішими, і тому зростає усвідомлення необхідності співпраці людей і привабливість ідей толерантності.

В зв’язку з цим у  Парижі 16 листопада 1995 року 185 державами – членами ЮНЕСКО, була прийнята Декларація Принципів Толерантності. Декларація визначає толерантність не тільки як моральний борг, але і як політичну і правову вимогу до окремих людей, групам людей і державам. Вона визначає положення толерантності стосовно міжнародних інструментів захисту прав людини. Декларація підкреслює, що державам варто розробляти нове законодавство, при виникненні необхідності забезпечення рівності в спілкуванні й у можливостях для всіх груп людей і окремих членів суспільства [4]. Безпосередньою метою оголошення 1995 року Міжнародним роком толерантності з’явилось породження усвідомлення політиками і громадськістю небезпеки, що пов’язана з появою форм нетерпимості в сучасному світі. Відповіді на ці серйозніші запитання покладаються, більшою мірою, на педагога. А якою повинна бути сучасна педа­гогіка?Я вважаю, що це — педагогіка толе­рантності.У статуті ЮНЕСКО зазначено: «Світ повинен базуватися на визнанні чеснот й цінностей людської особистості… і з цією метою виявляти толерантність та жити в злагоді… А освіта повинна сприяти взаєморозумінню та дружбі між людьми». Що таке толерантність?

Толерантність — це повага, прийнят­тя та визнання рівноправності люд­ської особистості, культури, норм цінностей, вірування та різноманіт­тя їх виявлення; відмова від доміну­вання та насильства.Толерантність передбачає готовність прийняти інших такими, які вони є, та взаємодіяти на основі згоди.

У доповіді ЮНЕСКО “Освіта для 21 століття”, яка підготовлена Міжнародною комісією під керівництвом Жака Делора, закладені важливі підвалини нової парадигми освіти, в основі якої лежать ідеї життєтворчості, підкреслюється вирішальна роль освіти в розвитку особистості, всього суспільства, у становленні мирних і дружніх взаємовідносин між усіма народами. У педагогічній науці виникає потреба осмислення ролі толерантності у навчально-виховному процесі.

Як зазначається у Доповіді ЮНЕСКО “Освіта для 21 століття”, освіта  має будуватися на чотирьох стовпах:

??навчитися пізнавати;

??навчитися робити;

??навчитися жити разом;

??навчитися жити.

Важливим для нашого дослідження є аспект “навчитися жити разом”, зміст якого ми й проаналізуємо.

Навчитися жити разом означає, виховуючи толерантність, розуміння іншого й відчуття взаємозалежності, здійснювати загальні проекти й бути готовими до врегулювання конфліктів в умовах поваги цінностей плюралізму, взаєморозуміння, миру, усвідомлювати потреби й погляди інших людей і технології життя, знати й цінувати інші культури, осягати значення свободи поглядів, вміти володіти культурою спілкування навіть у тих ситуаціях, коли виникають принципові розходження, бути зацікавленим у спільному пошуку найприйнятнішого розв’язання життєвих проблем, сприяти взаєморозумінню з іншими учасниками взаємодій, виробленню взаємоприйнятих норм і правил. Усього цього повинні будуть навчитися учні школи  ХХІ століття.

У теорії сучасного наукового знання мають місце різні підходи до розуміння феномену “толерантність” через його багатоаспектність.

Медико-біологічний контекст висвітлює адаптацію організму до несприятливих впливів середовища та його репараційність. Філософський аспект пропонує розгляд толерантності як готовності постійно і з гідністю сприймати особистість або річ, як терпіння, терпимість, витримка, примирення.

Політичний контекст центрує увагу на повазі до свободи іншої людини, її поглядів, думок, поведінки.

Соціологія трактує толерантність як милостивість, делікатність, прихильність до іншого тощо [5, с. 16].

В аспекті психологічного підходу – це виникнення в індивіда зниження сенситивності до фактів взаємодії, що пов’язане з особливостями темпераменту, із захистом від фрустрації, з комплексом імперативних настанов щодо прояву великодушності стосовно іншого [1, с. 20].

У загальнопедагогічному контексті педагогіки толерантність трактується як готовність прийняти інших такими, якими вони є, і взаємодіяти з ними на засадах згоди і порозуміння .

В статті 1 п. 2 Декларації принципів терпимості визначено, що «Терпимість – це не уступка, поблажливість чи потурання. Терпимість – це, насамперед, активне ставлення, сформоване на основі визнання універсальних прав і основних свобод людини. Ні за яких обставин терпимість не може служити виправданням зазіхань на ці основні цінності, терпимість повинні проявляти окремі люди, групи і держави» [9]. Толерантність означає активну позицію людини, а не пасивно-терпиме ставлення до навколишніх подій, тобто толерантна людина не повинна бути терпима до всього, наприклад, до порушення своїх прав чи прав іншої людини або маніпуляцій та спекуляцій з боку інших (по відношенню до себе, в тому числі). Те, що порушує загальнолюдську мораль, громадянські цінності не повинно сприйматись терпимо.

Тому потрібно розмежовувати толерантну поведінку (терпимість) та терплячість. Педагогу необхідно пильно розрізняти ці поняття, щоб сформувати це вміння у своїх вихованців, оскільки терпимість і терплячість, в контексті толерантності, – поняття різні і, в основі своїй, кардинально протилежні. Терпимість – визнання за іншими тих самих прав, які ми визнаємо за собою (на наявність власної думки, позиції, вірування, вподобань тощо). Терпимість гарантує внутрішній комфорт, усвідомлене успішне спілкування, можливість уникати суперечок, конфліктів на підставі розбіжностей у поглядах, позиціях тощо. Терплячість – пасивне сприйняття дій інших людей стосовно нас, що викликають внутрішній дискомфорт, бажання позбутися тиску. Також толерантність не варто плутати з байдужістю, пасивністю. Толерантна поведінка сприяє збереженню здоров’я, а байдужість, пасивність може призвести до втрати здоров’я власного та здоров’я близьких, друзів, партнерів. Важливо, аби дитина у період формування громадянської культури – шкільному віці – чітко усвідомила, що заклики до терплячості – це заклики до лжетолерантності. Оскільки, людьми, які є терплячими, легше управляти, адже вони, по суті, виправдовують негідні вчинки інших.

Толерантна взаємодія між викладачем і студентом визначається чотирма основними параметрами:  діалогом, співробітництвом, опікою та пробаченням[8].

Дамо стислу характеристику кожному з них.

Діалогічна взаємодія виступає фундаментом толерантності і рівнем толерантних переконань.  У  структурі діалогічної взаємодії переважають емоційний і когнітивний компоненти,які виявляються скрізь високий рівень емпатії, почуття партнера, вміння прийняти його таким,яким він є, відсутність стереотипності у сприйманні інших,гнучкість мислення, а також через вміння «бачити» власну індивідуальність,здібність адекватно оцінювати свою особистість. Всі ці ознаки свідчать про те,що у діалозі виявляється індивідуальність особистості й осягається своєрідність іншого,оскільки передбачається рівність позицій у спілкуванні. ]. До речі, Емпа?тія (англ. empathy від (грец. patho) — співпереживання) — розуміння відносин, почуттів, психічних станів іншої особи в формі співпереживання.

Співробітництво як спільне обговорення цілей діяльності,спільне її планування і розподіл сил та засобів на підставі можливостей кожного,можна охарактеризувати такими ознаками: контактністю,доброзичливістю як відсутністю агресії чи самоагресії, відсутністю тривожності,мобільністю дій,ввічливістю,терпінням,соціальною активністю. Спосіб співпраці є альтернативним способом вирішення конфліктів,тому що розвиває не змагання або протиборство,а саме кооперацію.

Третій параметр,що визначає толерантний стиль взаємодії між викладачем і студентом,було визначено як опіка. Під цим поняттям розуміють турботу ,яка не зневажає гідності опікуваного,і є природньою нормою суб’єкту й об’єкту. Наголосимо,що цей стиль виявлення толерантності можливий тільки тоді,коли обидві сторони терпляче ставляться одна до одної. Опіку можна розпізнати за такими ознаками :емоційна стабільність,високий рівень емпатії, екстравертність, вміння прийти на допомогу. Видатний психолог-гуманіст К.Роджерс пов’язував поняття опіки з емпатійністю, визначаючи, що остання передбачає тимчасове проживання життя іншого ,але дуже обережне,делікатне,без усвідомлення[7;16].

Cутність пробачення, як четвертого параметру толерантної взаємодії між педагогом  та студентом,полягає в тому,що воно дозволяє подолати негативні афекти і судження щодо скривдника [7;29]. Пробаченню притаманні такі особливості: готовність пробачити скривдника, розуміння помилок інших, перегляд власних поглядів на скривдника та ситуацію шляхом «примірювання» на себе різних ролей, усвідомлення зменшення негативних почуттів і зростання позитивних почуттів відносно скривдника.  Пробачення-це цілком вільний вибір особистості, моральний акт, що лікує біль міжособистісних образ, які руйнують процес повноцінного спілкування в педагогічному середовищі.

Очевидно, що характеристика толерантних стосунків між педагогом  і студентом базується на таких складових: створення педагогом  необхідних умов для самонавчання студентів; формування у студентів позитивного ставлення до навчання з орієнтацією на його полікультурну мотивацію; спрямування студентів на адекватне сприйняття оцінки. Кожна з них сприяє підвищенню ефективності навчально-виховного процесу, проведенню занять в атмосфері поваги, теплоти, людяності, комфортності і сприйняттю студента як суб’єкта навчання зі стійкими морально-духовними принципами.

Формула  діяльності  відповідального та толерантного педагога:

Я поведу тебе за собою, але не буду намагатися підкорити або «перекроїти» тебе «під себе», бо хочу, щоб ти був особистістю, індивідуальністю.

Відтак, у даній статті ми вийшли на наступні ознаки толерантного педагога:

– він співпрацює з іншими на засадах партнерства;

– готовий слухати і чути думки інших;

– поважає права інших на індивідуальність та ідентичність;

– терпимий до чужих думок, вірувань, поведінки;

– здатний подивитися на проблему очима інших;

– визнає різноманітність;

– діє усвідомлено;

– емоційно виважений;

– критикує конструктивно;

– уникає застосовувати насильство;

– бере відповідальність на себе за прийняті рішення;

– вміє здійснювати аналіз своїх дій з подальшою їх корекцією;

– у висловлюваннях надає перевагу «Я-концепції» (Я так думаю. На мою думку… Як на мене, то… Я так відчуваю. Мені прикро, коли… Мені приємно, коли… Я тішуся (пишаюся), коли… Я розчарований/розчарована тим, що… (наприклад, дана пропозиція не знайшла підтримки у ваших серцях). Я так бачу ситуацію. Я ти? Якщо наші уявлення (інтереси) не співпадають, я готовий/готова їх обговорити і прийти до компромісу тощо).

Педагога з установкою на толерантність можна впізнати по наступним поведінковим проявам:

– Діє так, що його поважають і учні, і їхні батьки, і колеги.

– Знаходить правильне рішення і досягає того, чого прагне.

– Толерантно відстоює свої права та права свого класного колективу.

– Висловлює свої почуття, не ображаючи почуттів інших.

–  Конструктивно співпрацює та ефективно і продуктивно спілкується з партнерами (соціальні служби для молоді, дитячі та молодіжні організації, громадські неурядові організації, центри планування сім’ї та репродукції здоров’я тощо) та потенційними прихильниками (політичні та релігійні організації, засоби масової інформації тощо).

Виховання толерантності у дітей — це шляхи до гуманізації.суспільства, партнерства, співпраці .Школа повинна навчити дітей толе­рантності, а саме:

•      навчати розуміти й визнавати ін­ших людей;

•      знаходити шляхи взаємодопомо­ги і взаємодії;

•      використовувати мирні засоби для розв’язання конфліктів;

•      сформувати навички для само­стійного пізнання світу;

•      виховувати моральні якості особи­стості: доброту, співчуття, чуйність, милосердя, дружелюбність.

Для того щоб реалізувати педагогіку толерантності, вчителі, в першу чер­гу, повинні створити зразки взаємо­відношень між собою, а саме: працю­вати в атмосфері взаєморозуміння, взаємоповаги, співучасті й співпе­реживання.Толерантний педагог усвідомлює, що його сприймають як зразок для на­слідування.Він використовує навички для роз­витку діалогу і мирного розв’язання конфліктів, навчає мислити кри­тично, вміє цінити позиції інших, при цьому чітко формулює власну точку зору, не підтримує агресивну поведінку, сприяє залученню учнів і батьків до прийняття рішень спіль­ної діяльності.Працюючи з дітьми педагоги повинні виконувати свої «заповіді»:

•     стримувати свої емоції;

•     вислуховувати відповіді й думки дітей уважно, зацікавлено, добро­зичливо;

•     уміти керувати емоціями учнів;

•     зацікавити нестандартними ситу­аціями, іграми, проблемними пи­таннями;

•     на достатньому рівні володіти про­грамним матеріалом;

•     вірити у своїх учнів:

•     заохочувати творчість;

•     тактовно підтримувати бесіду.

Педагоги  повинні створити толерант­ний простір, тобто сприятливі умо­ви для спілкування та виховання ди­тини.  А саме:

•     розуміти, що дитина — саме така людина, як я;

•     поважати її права, бажання, по­треби;

•     визнавати дитину такою, якою вона є;

•     допомагати у самостійному ово­лодінні знань, умінь, навичок;

•     заохочувати власну думку;

•     створювати умови для взаємодії, співпраці, діалогу між учнями;

•     планувати види діяльності, спря­мовані на кожного учня, що дає можливість почуватися визнаним, необхідним.

Отже, толерантність є доволі делікатним правилом поведінки, якого, безумовно, потрібно дотримуватись, оскільки, воно визначає не лише моральний, суспільний і демократичний рівень розвитку суспільства, але і кожної особистості, зокрема. Варто пам’ятати, що толерантність – це можливість людини реалізувати свої права, не порушуючи, при цьому, права інших людей, та вміння захистити свої права без порушення прав іншої людини. Толерантність – це шлях до життєво-побутового, професійного, загальносоціального успіху усіх і кожного.

Методична тема ліцею:  Запровадження в процесі підготовки робітників педагогіки толерантності, яка сприятиме вихованню громадян, здатних цінувати свободу, людську гідність та індивідуальність.

Література:

1. Бакальчук В. О. Толерантність як ціннісна складова української культурної ідентичності [Текст]. – // Стратегічні пріоритети. – 2007. – №2. – С. 153-158

2. Карандаш М.М. Толерантність як педагогічний феномен [Текст] // Полікультурність, діалог і злагода: українські реалії. / Міжнародна науково-практична конференція: матеріали. – Мелітополь, 2008. – 304с.

3. Сухомлинський В.О. Вибрані твори [Текст] Т.4. Павлиська середня школа / В.О.Сухомлинський. – В 5-ти т. – К.: Рад. шк. 1977. – 640 с.

4. Сухомлинський В.О. Вибрані твори [Текст] Т.5. Розмова з молодим директором / В.О.Сухомлинський. – В 5-ти т. – К.: Рад. шк. 1977. – 640с.

5. Короткий політологічний словник [Текст] / за ред. С.Г. Рябова, З.І. Тимошенко. – К.: 1991.

6. Києнко-Романюк Л.А. Розвиток критичного мислення студентської молоді як загальнопедагогічна проблема [Текст]: дис. … канд. пед. наук: спец. 13.00.01 “Історія педагогіки та загальна педагогіка” / Л.А.Києнко-Романюк. – К., 2007. – 245с.

7. Гершунский Б.С. Толерантность в системе ценностно-целевых приоритетов образования [Текст]. // Педагогика. – №.7. – 2002. – С. 3-12.

8. Закон України “Про освіту” [Текст]. – Освіта. 1991.

9. Декларация принципов терпимости, утверждена резолюцией 5.61 Генеральной конференции ЮНЕСКО от 16 ноября 1995 года [Текст]. – Освіта. 1995.

10. Тодоровцева Ю.В. Педагогіка толерантності: метод. рекоменд. [Текст] / Ю.В.Тодоровцева – Одеса: СВД Черкасов М.П., 2004. – 90с.

11. Толерантное сознание и формирование толерантных отношений (теория и практика): сб. науч.-метод. ст. [Текст] // 2-е изд., стереотип. – М.: Изд-во Московского психолого-социального института. – Воронеж: НПО «МОДЭК», 2003. – 368с.

Доповідач: Кіпоть О.І.