Шановні учні, нагадую, що ваші відповіді, конспекти або питання, які виникають, ви можете надсилати на електронну пошту avaant999@ukr.net або звертатися у вайбері (тел.050 681-62-71)

                                                                                  Група 16т3

Українська мова. Тема «Удосконалення правописної грамотності»

Завдання:

• проходити тести ЗНО за 2017 н.р., відповіді надсилати на електронну пошту avaant999@ukr.net

Українська література Тема «Олесь Гончар. Новела-засторога «Залізний острів» (з роману «Тронка»). Символіка танку юних Віталика і Тоні на розпеченій палубі затонулого крейсера»

Завдання

• Ознайомитися з матеріалом
• Читати твір у хрестоматії
• Записати в зошит основне

Паспорт ТВОРУ

Рід літератури «Залізний острів»: епос.

Жанр «Залізний острів»: новела-засторога (з роману в новелах «Тронка»).

 Тема «Залізний острів»: розповідь про романтичну подорож закоханих Тоні й Віталика на старий залізний крейсер, яка мало не закінчилася трагедією.

Ідея «Залізний острів»: оспівування першого юнацького кохання; уславлення людей, які здатні взяти на себе відповідальність за долю планети, які високодуховні, кмітливі, є носі­ями народної мудрості та снаги, які розуміють призначення людини на землі; заклик до збереження й захисту людського єства перед загрозою цивілізацій- них процесів.

 Герої «Залізний острів»: радист Віталик та його кохана Тоня (вожата), Лукія Назарівна (Віталикова мати), Тонин батько, дядько Сухомлин. Композиційно-стильові особливості «Залізний острів»:

Сюжет. Віталик і Тоня кохають одне одного. Через свою легковажність опи­няються на військовому кораблі, який служить полігоном для нічних бомбар­дувань. їхній човен відв’язався і відплив, тому вони не можуть повернутися на берег. Однак дівчина і юнак не впадають у відчай, прагнуть знайти поря­тунок, не втрачають гідність. Розвиток подій надзвичайно напружений, драматичний; масштабність думок просто-таки дивовижна, особливо коли зважити, що розгортаються події про­тягом доби, участь у них беруть тільки двоє героїв, до того ж поставлених у такі умови, за яких власне діяти їм майже не доводиться. Ідейний зміст «Залі­зного острова» не можна звести до якихось прямолінійних висновків.

Навпа­ки, ідейно-художнє багатство новели наводить на роздуми про важливі вічні проблеми — життя і смерті, обов’язку перед іншими людьми, мету існування людини.

Основний композиційний прийом, на якому тримається твір, — контраст. Протиставлення невмирущої краси природи й неприродності «залізного ост­рова» — старого проіржавілого корабля, який служить мішенню для літаків, протиставлення миру й праці — воєнній загрозі, світлої радості життя — безглуздій смерті.

Образи-символи в новелі: «Залізний острів» — зловісне унаочнення найжахливішого «варіанту», перед яким може опинитися цивілізація (під удар по­ставлена вся планета). Крейсер — привид трагічного минулого. Степ — ве­лич нашої планети, щедро наділеної Богом лісами, степами… Море — символ плинності життя, якому немає ні початку, ні кінця. Птах — символ спокою. Танок Тоні на «рудо-іржавому вогні розпеченої палуби» прочитується як та­нок безтурботного людства на вістрі дедалі загострюваної небезпеки.

Символічна й назва новели «Залізний острів»: неприродне поєднання — за­лізний острів-корабель — мішень для військових нічних бомбардувань, бом­бардувань у мирний час, над мирним морем, під мирними зорями. Відсутність розв’язки, відкритість фіналу новели символізують смертельну небезпеку всього людства, гуманістичних цінностей, які в будь-який момент через дію невідворотних цивілізаційних процесів можуть опинитися під за­грозою знищення. Недаремно «Залізний острів» — новела-засторога

. Адже Олесь Гончар закликає схаменутися перед небезпекою, яка нависла над пла­нетою. Він застерігає сучасників від спустошення планети, жахливих наслід­ків порушення гармонії в природі.

Проблематика: війни і миру; творчої праці, без чого людське щастя немислиме; наступності й спадкоємності поколінь — одвічне питання батьків і дітей; науково-технічної революції й людини; обов’язку перед іншими людьми; сенсу людського життя.

 ДУМКИ ПРО ТВОРЧІСТЬ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА «Він ніколи нічого не хотів для себе. Був красивий і гордий в юності і в високі свої літа» (Д. Білоус).

«Він норма сам, він сам в своєму стилі» (І. Драч).

Зарубіжна література  Тема «Милорад Павич.

Завдання

• Ознайомитися з коротким змістом твору, переглянути відео https://www.youtube.com/watch?v=6RG0P2QPFgk

Дати відповіді на питання, відповіді надсилати на електронну пошту avaant999@ukr.net

Питання

1. Поділіться враженням про оповідання Милорада Павича «Скляний равлик».
2. Доведіть, що оповідання «Скляний равлик» — постмодерністський твір.

Милорад Павич “Скляний равлик” скорочено

Передсвяткова історія Автор вказує, що читати оповідання можна по-різному: переставляти розділи між собою – зміст від цього не зміниться.

Перше перехрестя Панна Хатчепсут Баба Ніна знає відповідь … Вранці панна Хатчепсут прокинулась з почуттям самотності, тому вона вирішила діяти за звичайною схемою, яка покращувала їй настрій: щось у когось вкрасти і щось комусь подарувати. Іноді їй доводилось діяти навпаки, але цього разу все було як завжди. В пана в шкіряному пальто біля газетного кіоску вона поцупила щось із кишені,  а панні у метро підкинула своє дзеркальце зі слідами напомаджених губ. Настрій покращився і вона сміливо рушила на роботу – у магазин жіночої спідньої білизни.

Вже в магазині панна Хатчепсут роздивилась що вона поцупила з кишені пана в шкіряному пальто. То виявилась гарна дорога запальничка, зовсім нова і з написом “Якщо мною тричі поспіль креснеш , твоє бажання здійсниться”. Тут до неї в магазин зайшов чоловік. Їй здалось, що саме в нього вона й поцупила запальничку. Він попросив нічну сорочку четвертого розміру для дружини. Вона подала йому її, але він попросив поміряти, щоб побачити як сорочка виглядатиме на дружині.

Панна Хатчепсут поміряла сорочку і чоловік відмовився її купувати: мовляв, тепер завжди згадуватиме продавчиню в ньому. Він пішов, але панна Хатчепсут встигла підкинути йому в кишеню запальничку. Собі ж вона лишила маленький пакунок з яким він приходив. У пакунку виявилась декоративна свічка у вигляді скляного равлика. Пан Давид Сенмут, архітектор Того ж дня колишня дружина архітектора Давида Сенмута залишила йому на столі їхньої спільної квартири подарунок – декоративну свічку у вигляді скляного равлика. Але замість пороху насипала туди сріблястий пісок, який насправді був вибухівкою. Пан Давид Сенмут, прийшовши до квартири, надзвичайно вподобав цього равлика і забрав його з собою. Надвечір він завітав у крамницю спідньої білизни і вирішив поцупити нічну сорочку.

Поки продавчиня діставала сорочку четвертого розміру з верхньої полиці він не встиг поцупити сорочку третього розміру з прилавку. Тому він попросив продавчиню поміряти сорочку і саме це допомогло йому здійснити свій намір. Коли продавчиня вийшла до нього в сорочці він відмовився її купувати. Після вдалої крадіжки Давид Сенмут знайшов у себе в кишені запальничку з вигравіюваними словами “Якщо мною тричі поспіль креснеш, твоє бажання здійсниться”. Він довго не міг зрозуміти звідки вона в нього взялась і в кого він міг її поцупити. Центральна клавіша Дочка, яка могла зватися Ніферуре             Наступного дня Давид Сенмут повернувся до крамниці спідньої білизни і повернув сорочку третього розміру під виглядом подарунку. Панна Хатчепсут запитала його, що він робить у Різдвяний вечір, коли стає особливо самотньо. “Давид Сенмут уражено дивився на неї. Її вії зачіпали брови і створювали там безлад. З її очей було видно, що вічність є несиметричною.

Він спитав: — Чи ви мали колись дочку? Багато, багато років тому. — Гадаєте, чотири тисячі років тому? Може, й мала. Та зараз не маю. Й тому на свята я сама. Ви хотіли б прийти на Святвечір до мене доглянути її? — Кого? — Та ту дочку, якої не маю. Ось вам моя адреса. — Охоче,— відказав молодик, поцілував продавщицю у вухо й пішов

У дверях він зупинився й докинув: — Я знаю її ім’я. — Чиє? — Та цієї дочки, якої не маєте. Вона звалася Ніферуре”.

Друге перехрестя Тут автор пропонує читачеві обрати кінцівку історії самому: прочитати або розділ “Декоративна свічка” (сумний кінець), або “Запальничка” (щасливий кінець). Хоча він би радив прочитати обидва. Декоративна свічка В цей вечір панна Хатчепсут чекала на пана Давида Сенмута. Вона приготувала йому маленький подарунок – декоративну свічку у вигляді скляного равлика. Але сріблястий пісок їй не подобався, тому вона замінила його своїм блакитним ароматним порошком для ванни. Давид Сенмут також приготував подарунок – запальничку з написом “Якщо мною тричі поспіль креснеш , твоє бажання здійсниться”. Обоє здивувались подарункам. Пан Сенмут креснув запальничкою і запалив свічку. Та панна Хатчепсут попросила креснути тричі, що він і зробив.

“Коли запальничка спалахнула і втретє, сильний вибух розтрощив помешкання і їх обох у ньому. Лишились тільки імена, їх можна знайти у будь-якому підручнику з історії Єгипту (XVIII династія)”. Запальничка В цей різдвяний вечір Давид Сенмут збирався до панни Хатчепсут. Він обрав їй подарунок – ту саму запальничку, яку знайшов у себе в кишені. Вона ж йому подарувала декоративну свічку у вигляді скляного равлика. Обоє були здивовані таким подарункам.

Давид Сенмут запалив свічку, але панна Хатчепсут попросили його креснути запальничкою тричі.  Вдруге запальничка спрацювала добре, а втретє дала осічку. Давид Сенмут сказав, що все це дарма – вона все одно не виконає його бажання.  Тоді панна Хатчепсут сказала, що виконає і палко його поцілувала. “Під тим довгим поцілунком лежала на підлозі, в тіні столу, викинута інструкція щодо поводження із запальничкою: УВАГА! НЕБЕЗПЕЧНО ДЛЯ ЖИТТЯ! Тримати подалі від вогню. Це не проста запальничка. Це зброя особливого призначення. Динамітний набій у ній активується після третього послідовного загоряння приладу”.

Художня культура Тема « Європейська музична культура»

Завдання

• Переглянути презентацію     https://www.youtube.com/results?
• Скласти тести (5-6 питань) по цьому матеріалу

                                  Група 18т1

Українська мова Тема « Апостроф»

Завдання

• Переглянути відео      https://www.youtube.com/watch?v=KpEagwi6qF4
• Опрацювати матеріал підручника с.91
• Виконати впр.205 усно. Впр.209 письмово, відповіді надсилати на електронну пошту avaant999@ukr.net

Українська література Тема « М. Коцюбинський «Тіні забутих предків»

Завдання

1) читати повість (хрестоматія, аудіокнига, переглянути фільм)

2) ознайомитися з матеріалом, зробити в зошиті короткі записи

До сторіччя від дня народження Михайла Коцюбинського повість «Тіні забутих предків» було екранізовано українським режисером вірменського походження Сергієм Параджановим.

Стрічку, зняту у Карпатах, було нагороджено численними міжнародними нагородами та призами на кінофестивалях. Геніальність фільму Параджанова оцінили такі метри кіномистецтва як Фелліні та Кустуріца.

Фільм не є точною копією літературного твору. У ньому є авторські домисли режисера. Проте стрічка чудово передає атмосферу звичаїв і побуту гуцулів, зберігає притаманну повісті містичність і трагізм, розкриває сюжет твору.

 Характеристика твору

Жанр

«Тіні забутих предків» – повість.

Історія написання повісті

У 1910 p., повертаючись із лікування в Італії, М. Коцюбинський на декілька днів зупинився в с. Криворівні на Гуцульщині (на запрошення фольклориста Володимира Гнатюка). Повість М. Коцюбинський написав внаслідок глибоких вражень від життя, звичаїв і обрядів, оригінальності мислення і світосприймання карпатських гуцулів.

Тема твору

Зображення життя гуцулів, їхніх звичаїв, побуту, фольклору; показ єдності людини та світу природи.

Ідея твору

Гімн природі, чистоті людських взаємин і почуттів, засудження бездуховного життя, обмеженого дрібними потребами й інтересами.

Проблеми, порушені у творі

• гармонія між людиною та світом природи;
• життя та смерть, добро та зло;
• язичництво та християнство;
• сила кохання та неможливість існування без нього;
• роль праці в житті людей;
• стосунки батьків і дітей.

Конфлікти твору

Конфлікти у творі складні та багатопланові:

• між родами Палійчуків і Гутенюків (Іван – кохання — Марічка);
• людини з дикою гірською природою (Іван – злі духи та істоти);
• людини із власним «я» (роздвоєність Івана);
• побутовий (Іван – Палагна);
• людини з людським буттям (Іван – смерть).

Сюжет повісті

Сюжет твору перегукується з трагедією Шекспіра «Ромео і Джульєтта». У них є чимало спільних рис. Як Монтеккі й Капулетті, ворогують роди Палійчуків і Гутенюків. У цих родах є діти, які кохають один одного, – Іван і Марічка.

Давня ворожнеча має стати їм на перешкоді. Як і в Шекспіра, герої М. Коцюбинського гинуть.

Основні персонажі

• Іван Палійчук;
• Марічка Гутенюк;
• Палагна;
• мольфар Юра.

Міфічні істоти: щезник, чугайстир, нявка.

 Цитатна характеристика

Іван Палійчук

Іван дуже любив природу, завжди відчував глибокий духовний зв’язок із нею, з малих років був дуже вразливою дитиною з чутливою душею:

«Туго росла дитина, а все ж підростала, і нестямились навіть, як довелося шить їй штани. Але так само була чудна. Дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і не відоме нікому або без причини кричить» (Іван у дитинстві).

Коли Іван підріс, він став гарним парубком:

«Тепер Іван був уже легінь, стрункий і міцний, як смерічка, мастив кучері маслом, носив широкий черес і пишну кресаню».

Іван дуже відданий у коханні: покохавши один раз (Марічку), він не може її забути протягом усього життя.

Марічка

Марічка Гутенюк – кохана Івана. Марічка у творі показана як дуже добра, ніжна, палка дівчина. Вона щиро віддана лише коханій людині – Івану.

Марічка мрійлива, дуже любить співати:

«Марічка обзивалась на гру флояри (сопілки), як самичка до дикого голуба, – співанками. Вона їх знала безліч. Звідки вони з’явились – не могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще в колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях…» (про хист Марічки до складання пісень).

Палагна

Палагна – дружина Івана. На відміну від ніжної, вразливої та романтичної Марічки, Палагна постає як доволі вульгарна, приземлена, меркантильна жінка.

«На добрім хазяйстві Палагна набралась тіла, стала повна й червона, курила люльку, носила пишні шовкові хустки, а на воластій шиї блищало в неї стільки намиста, що челядь із заздрощів аж розсідалась».

«Його Палагна була з багацького роду, фудульна [горда, пихата, зарозуміла], здорова дівка, з грубим голосом й воластою шиєю».

Між Іваном та Палагною немає кохання, лише тверезий розрахунок, це шлюб, продиктований суто господарськими потребами. Проте Палагна теж потребує любові, яку знаходить в обличчі сусіда, могутнього чарівника Юри.

Юра

Юра – сусід Івана, коханець Палагни, мольфар (чарівник).

«Він був як бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар [злий дух, чаклун]. У своїх дужих руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров’я маржинки (худоби) й людини, його боялись, але потребували всі».

Образ Юри набуває гіпертрофованих фантастичних рис: він своїми чарами керує хмарами, впливає на життя та здоров’я людей. Через пристрасну закоханість у Палагну вдається до чар, які підточують здоров’я Івана.

Міфічні істоти

Крім людей, у творі також діють міфічні, казкові істоти (запозичені з язичницького фольклору карпатських гуцулів): щезник, нявка, чугайстир.

Щезник – злий дух:

«На камені, верхи, сидів щезник, скривив гостру борідку, нагнув ріжки і, заплющивши очі, дув у флояру».

Чугайстир – добрий лісовий дух:

«Він був без одежі. М’яке темне волосся покривало все його тіло, оточувало круглі і добрі очі, заклинилось на бороді й звисало на грудях… Се був веселий чугайстир, добрий лісовий дух, що боронить людей од нявок. Він був смертю для них: зловить і роздере».

Нявка – міфічна лісова дівчина, у котрої в спині діра, через яку видно всі нутрощі.

Ці істоти начебто з’являлися у вигляді людей і заманювали своїх жертв у різні пастки.

«Він бачив перед собою Марічку, але йому дивно, бо він разом з тим знає, що то не Марічка, а нявка. Йшов поруч із нею й боявся пустити Марічку вперед, щоб не побачить криваву діру ззаду у неї, де видно серце, утробу і все, як се у нявки буває» (про зустріч Івана із нявкою під виглядом Марічки).»

 Скорочений переказ

Іван був дев’ятнадцятою дитиною в гуцульській родині Палійчуків. Він часто плакав, погано ріс і дивився на маму таким глибоким, розумним зором, що та аж тривожилася — чи не підмінила його нечиста сила.

Підрісши, Іванко біг у гори, в ліс, де йому було затишно, добре. У сім років він умів уже знаходити цілюще зілля, розумів, про що співають птахи, знав про арідника (злого духа з народних переказів), лісовиків, веселого чугайстра (міфічну лісову істоту). Незабаром хлопця послали пасти корів. Там він навчився грати на сопілці і все намагався піймати чарівну, невловиму мелодію, яка йому увесь час чулася.

Це була велика родина. Але живими були лише п’ять, а «решта п’ятнадцять спочило на цвинтарі біля церковці». У хаті часто були неспокій і горе. Брата Олексу роздушило дерево в лісі, а родич Василь, файний веселий хлопець, загинув у бійці з ворожим родом.

На храмові свята Палійчуки, вдягнувши найкращий одяг, сідали на коней і їхали до церкви. Одного разу вони зустрілися з ворожим родом Гутенюків. (Палійчуки та Гутенюки здавна ворогували. Ніхто вже не міг точно пригадати, звідки пішла ворожнеча, але й досі всі кипіли злістю й завзяттям.)

Почалася бійка. Іванові теж хотілося з кимось битися. Він побачив дівчинку, що тряслася зі страху біля воза, і вдарив її. Дівча побігло, хлопець за нею. Зірвав стрічки та кинув у річку. Тоді дівчинка (на ім’я Марічка) подивилася спідлоба та сказала, що в неї є ще кращі кісники.

Потім подумала, дістала довгу цукерку, розділила її навпіл і пригостила Іванка. Хлопця вразила доброта дівчинки. Вони почали розмовляти, і погляд «чорних матових очей» Марічки «м’яко поринав у Іванове серце».

На другий день після бійки помер батько, старий Палійчук. У родині настали тяжкі часи.

З думки Івана не йшла Марічка. І він, пасучи корову, якось побачив її. З того часу почалися їхні таємні зустрічі. Так росли вони серед потоків і лісів, чисті та наївні.

Але дитинство минуло, Іван «був уже легінь (тобто парубок), стрункий і міцний, як смерічка», Марічка теж стала дівкою на виданні. Зустрічалися вони тепер лише в неділю або на свята десь у лісі, щоб їхні родичі не знали. Марічка любила, як Іванко грав на флоярі (сопілці). Вона ж відповідала йому співанками (піснями), яких знала безліч і складала сама.

Між підлітками дуже рано спалахнула любов, і вони стали коханцями вже в 13-літньому віці:

   «Вона давно вже була Іванкова, ще з тринадцяти літ. Що ж в тому дивного було? Пасучи вівці, бачила часто, як цап перчить козу або баран валує вівці,— все було так просто, природно, відколи світ світом, що жадна нечиста думка не засмітила їй серця.»

Марічка часто питала, чи будуть вони у парі назавжди, адже їхні сім’ї ніколи цього не дозволять. Та Іван запевняв, що й питати родичів не буде, бо Марічка мусить бути його. На танцях запрошував її відверто і «наче на злість старині він на танцях вимахував дівкою так, що аж постоли розсідались».

Однак усе складалось не так, як гадав Іван. Господарство його руйнувалося, і треба було йти в найми. «Мушу йти в полонину, Марічко,— сумував він заздалегідь».

Марічка покірно погоджувалась, хоч їй було дуже сумно. І той сум виливала у співанках: «Ізгадай мні, мій миленький, Два рази на днину. А я тебе ізгадаю Сім раз на годину».

Вона втішала сама себе, що обов’язково буде дивитися на гори, то, може, й побачить його:

«Як будуть мряки сідати на гори, я сяду та й собі заплачу, що не видно, де пробуває милий. А як в погожу річку зазоріє небо, я буду дивитись, котра зірка над полонинкою — тому бачить Іванко… Тільки співати залишу».

Теплим весняним ранком Іван піднявся на полонину, де разом із іншими пастухами повинен був доглядати худобу, що її зганяли на літо з різних сіл. Кожен мав свої обов’язки: один підтримував вогнище, інші пасли, доїли овець, а ватаг “священнодіяв” над головками овечого сиру.

Дні за днями проходили в щоденній праці. Іван часто згадував Марічку, її пісні. Коли захворів Микола (чоловік, який доглядав за вогнищем), Іванові доручили виконувати його роботу. Уночі юнакові снилися погані сни, в яких він ніяк не міг зустрітися з коханою. Одного разу Іванові почувся голос Марічки так, ніби вона його кликала. Він побіг на голос і зупинився перед прірвою. Працював Іван на полонині, аж поки хазяї не розібрали худобу на зиму.

Недаремно Іван поспішав з полонини: він не застав Марічки живою. Несподівано почалася на Черемоші повінь. Вода підхопила дівчину, понесла, кинула на водопад. Люди це бачили, чули крики, але врятувати не могли.

Іван не повірив у смерть коханої, пішов шукати Марічку берегом, але не знайшов. Став блукати лісами, не тямлячи себе з туги. З’явився у селі тільки через шість років — худий, зчорнілий і постарілий, але спокійний.

Через рік умовили його одружитися, бо треба ж було ґаздувати (хазяйнувати). Іван одружився з Палагною. Але господиня була добра, допомагала чоловікові у щоденних турботах.

Іван весь час проводив біля худоби, думав тільки про неї і дбав, лише інколи згадував Марічку і тоді пропадав. Жінка сердилася, та чоловік відчував провину лише перед худобою.

На Свят-вечір готували, за традицією, дванадцять страв, пригощали спочатку худобу, потім відганяли ворожі сили. Коли сідали вечеряти, Іванові здавалося, що за плечима стоїть Марічка й плаче.

Якось Палагна вирішила поворожити. Пішла голою на царинку, стала ворожити й раптом відчула, що на неї хтось дивиться. Це був сусіда, мольфар Юра — «чарівник і планетник». Спочатку не могла й поворухнутись, а потім відчула злість, що пропало ворожіння.

Про сусіду Юру сказано, що він був надзвичайно могутнім чарівником, з надзвичайними магічними здібностями:

«Він був як бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар [злий дух, чаклун]. У своїх дужих руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров’я маржинки (худоби) й людини, його боялись, але потребували всі».

Палагна боялася мольфара і разом із тим цікавилася ним, бо він видавався їй набагато кращим за чоловіка, котрий тільки журився, худнув і байдужів до всього.

Одного разу Палагна, наглядаючи корів у лісі, побачила, що насувається хмара з градом. Потім помітила чоловіка, що дерся на скелю. Це був Юра. Він став, підняв до хмари ціпок і почав її проганяти. Хмара послухалася й пішла геть, а Палагна прибігла до чарівника з радістю та стала його «любаскою» (коханкою).

Усі говорили про Палагну та Юру, та Іван був до того байдужий. Жінка розцвітала та веселилася, а він нидів і сохнув. Одного разу під час бійки Юра ледве не вбив Івана, але їх розборонили, і все залишилося, як і було.

Іван худнув, втратив апетит (здогадуємося, що на нього так діяли чари Юри та туга за загиблою Марічкою). Одного разу він побачив, як Юра разом із Палагною ворожать проти нього: на обійсті в Юри мольфар тримав перед Палагною глиняну ляльку і тикав у її пальцями, примовляючи: «Б’ю кілок тут,— шептав зловісно, — і сохнуть руки та й ноги. В живіт — карається на живіт; не годен їсти…».

Іван зрозумів, що то вони проти нього змовляються, схотів убити обох на місці, але раптом замість злості на нього зійшли спустошення і байдужість. Він пішов, не знаючи куди. Блукав горами, долами. Нарешті побачив, що сидить над рікою, яка забрала в нього Марічку.

Одного разу Іван прокинувся від того, що його начебто будила Марічка й гукала за собою. Він пішов за нею, хоча здогадувався, що то не його дівчина, а нявка (міфічна лісова дівчина, в котрої в спині діра, через яку видно всі нутрощі; ці істоти з’являлися у вигляді людей та заманювали своїх жертв у різні пастки). Дівчина, удаючи Марічку, нагадала йому усі їхні зустрічі, забави, співанки, гарячі обійми й розлуку. Дійшовши до галявинки, «Марічка» здригнулася і щезла.

Іван розпалив ватру, і до нього, замість дівчини, прийшов чугайстир — добрий лісовий дух, який боронив людей від нявок: де їх зустрічав, одразу роздирав. Іван злякався, що він розірве й Марічку-нявку, що була тут десь поблизу, тому став розмовляти з чугайстром, навіть пішов на його прохання у танок.

Чугайстир, утомившись, пішов, а Іван знову захотів побачити «Марічку».  Почувши її голос, побіг і впав у провалля. Ледь живого на другий день його знайшли пастухи. Від отриманих травм Іван невдовзі помер.

Сумна трембіта сповістила про смерть. Палагна, як годилося, добре плакала та голосила. Зібралося чимало людей, щоб провести обряд прощання з Іваном.

Потім почувся шум, штовханина. Чи не багато вже суму мала душа? Залунав жіночий сміх і розпочалися забави, «аж на грудях у померлого забряжчали мідні гроші, скинуті добрими душами на перевіз».

Зарубіжна література Тема  «Поль Верлен. «Поетичне мистецтво», «Осіння пісня»»

Завдання

• опрацювати матеріал підручника с.126-129
• читати поезії
• на вибір: скласти питання по творчості Поля Верлена (3-4 питання, можна у вигляді тестів)  або зробити презентацію чи доповідь
• свої роботи присилати на електронну пошту avaant999@ukr.net

Група 17т2

Українська мова Тема «Числівник. Складні випадки узгодження й відмінювання числівника»

Завдання

• ознайомитися з матеріалом

В українській мові при числівниках два, три, чотири іменники чоловічого роду в називному відмінку вживаються у формі Н. в. множини (три зошити, чотири пенали), а іменники жіночого і середнього роду — у формі родового відмінка однини (дві парти, три вікна).

Числівники від п’яти і далі в називному відмінку вимагають від іменників родового відмінка множини (сім олівців, двісті учнів, тисяча пригод).

Іменники, що вживаються після дробових числівників, ма¬ють форму родового відмінка однини: півтора дні, три чет¬вертих кухля, дві цілих п’ять десятих відсотка.

• Виконати завдання: записати прислів’я і приказки, розкриваючи дужки. Виконані завдання надсилати на електронну пошту avaant999@ukr.net
• Сім (п’ятниця) на тиждень.
• Знати як свої п’ять (пальці).
• Наговорити сім (мішок) гречаної вовни.
• Мудрій голові досить два (слово).
• Краще з розумним два (раз) загубити, ніж із дурним один раз знайти.
• Два (півень) і дві (господиня) не згодяться ні завтра, ні нині. (Нар. творч.)

Українська література Тема «Ідея нетлінної вартості національних основ буття, спадковості поколінь, духовної пам’яті  в новелі Ю. Яновського “Дитинство”.

Завдання

• Повторити матеріал по творчості Ю.Яновського
• На вибір: скласти тести ( 8-10 питань) по творчості Ю.Яновського або підготувати презентацію чи доповідь на тему: «Ідея нетлінної вартості національних основ буття, спадковості поколінь, духовної пам’яті  в новелі Ю. Яновського “Дитинство”.

Зарубіжна література Тема «Милорад Павич “Скляний равлик”» Завдання

• Ознайомитися з коротким змістом твору, переглянути   відео  https://www.youtube.com/watch?v=6RG0P2QPFgk
• Дати відповіді на питання, відповіді надсилати на електронну пошту avaant999@ukr.net

Питання

• Поділіться враженням про оповідання Милорада Павича «Скляний равлик».

2 Доведіть, що оповідання «Скляний равлик» — постмодерністський твір.

Милорад Павич “Скляний равлик” скорочено

Передсвяткова історія Автор вказує, що читати оповідання можна по-різному: переставляти розділи між собою – зміст від цього не зміниться.

Перше перехрестя Панна Хатчепсут Баба Ніна знає відповідь … Вранці панна Хатчепсут прокинулась з почуттям самотності, тому вона вирішила діяти за звичайною схемою, яка покращувала їй настрій: щось у когось вкрасти і щось комусь подарувати. Іноді їй доводилось діяти навпаки, але цього разу все було як завжди. В пана в шкіряному пальто біля газетного кіоску вона поцупила щось із кишені,  а панні у метро підкинула своє дзеркальце зі слідами напомаджених губ. Настрій покращився і вона сміливо рушила на роботу – у магазин жіночої спідньої білизни.

Вже в магазині панна Хатчепсут роздивилась що вона поцупила з кишені пана в шкіряному пальто. То виявилась гарна дорога запальничка, зовсім нова і з написом “Якщо мною тричі поспіль креснеш , твоє бажання здійсниться”. Тут до неї в магазин зайшов чоловік. Їй здалось, що саме в нього вона й поцупила запальничку. Він попросив нічну сорочку четвертого розміру для дружини. Вона подала йому її, але він попросив поміряти, щоб побачити як сорочка виглядатиме на дружині.

Панна Хатчепсут поміряла сорочку і чоловік відмовився її купувати: мовляв, тепер завжди згадуватиме продавчиню в ньому. Він пішов, але панна Хатчепсут встигла підкинути йому в кишеню запальничку. Собі ж вона лишила маленький пакунок з яким він приходив. У пакунку виявилась декоративна свічка у вигляді скляного равлика. Пан Давид Сенмут, архітектор Того ж дня колишня дружина архітектора Давида Сенмута залишила йому на столі їхньої спільної квартири подарунок – декоративну свічку у вигляді скляного равлика. Але замість пороху насипала туди сріблястий пісок, який насправді був вибухівкою. Пан Давид Сенмут, прийшовши до квартири, надзвичайно вподобав цього равлика і забрав його з собою. Надвечір він завітав у крамницю спідньої білизни і вирішив поцупити нічну сорочку.

Поки продавчиня діставала сорочку четвертого розміру з верхньої полиці він не встиг поцупити сорочку третього розміру з прилавку. Тому він попросив продавчиню поміряти сорочку і саме це допомогло йому здійснити свій намір. Коли продавчиня вийшла до нього в сорочці він відмовився її купувати. Після вдалої крадіжки Давид Сенмут знайшов у себе в кишені запальничку з вигравіюваними словами “Якщо мною тричі поспіль креснеш, твоє бажання здійсниться”. Він довго не міг зрозуміти звідки вона в нього взялась і в кого він міг її поцупити. Центральна клавіша Дочка, яка могла зватися Ніферуре             Наступного дня Давид Сенмут повернувся до крамниці спідньої білизни і повернув сорочку третього розміру під виглядом подарунку. Панна Хатчепсут запитала його, що він робить у Різдвяний вечір, коли стає особливо самотньо. “Давид Сенмут уражено дивився на неї. Її вії зачіпали брови і створювали там безлад. З її очей було видно, що вічність є несиметричною.

Він спитав: — Чи ви мали колись дочку? Багато, багато років тому. — Гадаєте, чотири тисячі років тому? Може, й мала. Та зараз не маю. Й тому на свята я сама. Ви хотіли б прийти на Святвечір до мене доглянути її? — Кого? — Та ту дочку, якої не маю. Ось вам моя адреса. — Охоче,— відказав молодик, поцілував продавщицю у вухо й пішов

У дверях він зупинився й докинув: — Я знаю її ім’я. — Чиє? — Та цієї дочки, якої не маєте. Вона звалася Ніферуре”.

Друге перехрестя Тут автор пропонує читачеві обрати кінцівку історії самому: прочитати або розділ “Декоративна свічка” (сумний кінець), або “Запальничка” (щасливий кінець). Хоча він би радив прочитати обидва. Декоративна свічка В цей вечір панна Хатчепсут чекала на пана Давида Сенмута. Вона приготувала йому маленький подарунок – декоративну свічку у вигляді скляного равлика. Але сріблястий пісок їй не подобався, тому вона замінила його своїм блакитним ароматним порошком для ванни. Давид Сенмут також приготував подарунок – запальничку з написом “Якщо мною тричі поспіль креснеш , твоє бажання здійсниться”. Обоє здивувались подарункам. Пан Сенмут креснув запальничкою і запалив свічку. Та панна Хатчепсут попросила креснути тричі, що він і зробив.

“Коли запальничка спалахнула і втретє, сильний вибух розтрощив помешкання і їх обох у ньому. Лишились тільки імена, їх можна знайти у будь-якому підручнику з історії Єгипту (XVIII династія)”. Запальничка В цей різдвяний вечір Давид Сенмут збирався до панни Хатчепсут. Він обрав їй подарунок – ту саму запальничку, яку знайшов у себе в кишені. Вона ж йому подарувала декоративну свічку у вигляді скляного равлика. Обоє були здивовані таким подарункам.

Давид Сенмут запалив свічку, але панна Хатчепсут попросили його креснути запальничкою тричі.  Вдруге запальничка спрацювала добре, а втретє дала осічку. Давид Сенмут сказав, що все це дарма – вона все одно не виконає його бажання.  Тоді панна Хатчепсут сказала, що виконає і палко його поцілувала. “Під тим довгим поцілунком лежала на підлозі, в тіні столу, викинута інструкція щодо поводження із запальничкою: УВАГА! НЕБЕЗПЕЧНО ДЛЯ ЖИТТЯ! Тримати подалі від вогню. Це не проста запальничка. Це зброя особливого призначення. Динамітний набій у ній активується після третього послідовного загоряння приладу”.