ТЕМА:

   Смерть,її ознаки. Характеристика клінічної та біологічної смерті.

МЕТА:

А) НАВЧАЛЬНА Дати основні поняття про смерть, ознаки клінічної та біологічної смерті, методи оживлення потерпілих;

Б) ВИХОВНА Виховувати розуміння своєї відповідальності за здоров’я та життя потерпілого;

В) РОЗВИВАЮЧА Розвивати та формувати в учнів впевненість у необхідності спокою, зібраності, вміння цілеспрямовано зробити все можливе для надання першої допомоги.

Хід уроку

І. Організаційна частина.

Привітання. Перевірка відсутніх. Перевірка готовності до уроку.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності.

Доведення теми та мети уроку

ІІІ.

Розповідь вчителя.

 Характеристика клінічної та біологічної смерті. Вірогідні та явні ознаки смерті.

Нерідко зовнішній вигляд  людини, яка потрапила в біду, значні ушкодження, нерухомість її тіла можуть створити враження,  що вона померла. Тому необхідно насамперед виявити ознаки, які вказують на те, що потерпілий живий і потребує медичної допомоги.

Ознаки життя – це наявність:

1. Серцебиття

2. Пульс

3. Дихання

4. Реакція зиниці на світло

Порядок дій щодо визначення ознаків життя:

Однією рукою або вухом зліва, нижче соска визначити роботу серця і одночасно другою рукою перевірити наявність пульсу на сонній або лучевій артеріях  (мал. 211); перевірити наявність дихання – рух грудної клітки та живота; за допомогою дзеркала (блискучого предмета), прикладеного до рота (якщо пітніє) або ворушіння вати, піднесеної до носових отворів (мал. 212);

Для визначення реакції зіниці на світло необхідно рукою підняти віко, щоб побачити величину зіниці та її реакцію на світло: зіниця звужується при наближенні джерела світла (запаленого сірника, електричного ліхтарика); розширюється при віддаленні; при денному світлі  – на деякий час закрити око рукою потім швидко відвести руку у бік – при цьому  повинно бути помітно звуження зіниці (мал.213)

Наявність хоча б однієї з ознак життя подає сигнал про необхідність негайного проведення заходів щодо оживлення постраждалого.

Запам’ятайте! Відсутність серцебиття, пульсу, дихання і реакції зіниць на світло, ще не свідчить про те, що постраждалий мертвий .

Смерть практично ніколи не настає відразу. Їй завжди передує період вмирання – термінальний стан.

У термінальному стані можна виділити 3 фази або стадії:

1) предагональний стан, у якому свідомість потерпілого ще зберігається, але вона сплутана, пульс різко частішає і стає ниткоподібним, дихання утруднене , шкіряні покрови бліді;

2) агонія, під час якої відсутні свідомість, пульс, реакція зіниці на світло, дихання носить характер заковтування повітря з частотою 2-6 на хвилину (так дихає риба, викинута на берег);

3) клінічна смерть – короткочасна перехідна стадія між життям і смертю, яка наступає при припиненні серцевої діяльності і диханні. Її ознаки називають  вірогідними ознаками смерті: відсутність дихання й серцебиття, відсутність реакції на больове подразнення та реакції зіниць на світло, шкіряні покрови холодні.

Тривалість клінічної смерті дуже коротка – 3-6 хвилини. Проте в  цей період можливе відновлення життєвих функцій. У більш пізні терміни наступають незворотні зміни в тканинах (насамперед у головному мозку) і клінічна смерть переходить в біологічну.

При визначенні біологічної смерті виходять з вірогідних її ознак ( як при клінічній смерті) і абсолютно явних.

Явними ознаками біологічної смерті є помутніння і висихання роговиці ока

(мал. 214 -а – око живої людини; б – помутніння роговиці у мертвої людини);

Наявність симптому „котяче око” – при здавленні ока з боків зіниця набуває вертикальної витягнутої форми, нагадуючи око кішки (мал. 215);

Охолодження тіла і з’явлення трупних плям. Ці синьо-фіолетові плями виступають на шкірі. При положенні трупа на спині вони з’являються в області лопаток, попереку, ягодиць, а при положенні на животі – на шиї, грудях, животі (мал 216);

Трупне окляклення, яке виникає через 2-4 години після смерті (мал. 217).

Після зупинки дихання й серцевої діяльності необхідно негайно розпочати реанімацію (оживлення).

Основні правила та порядок проведення реанімації

Реанімація (від лат. Re – знов,    anima – життя, дихання) – це комплекс заходів, направлених на відновлення дихання і діяльності серця.

Правило 1.  Врятувати від загибелі можливо тільки життєздатний організм при раптовому помиранні (при електротравмі, задушенні або при утопленні, гострих отруєннях, шоці, тяжких механічних травмах, гострої зупинці серця і т.п.).

Правило 2. Реанімація може бути успішною тільки у випадку, якщо вона реалізована своєчасно до настання в організмі беззворотних  змін.

Пам’ятайте! Заходи для реанімації, застосовані у перші 1-2 хвилини після початку клінічної смерті, можуть врятувати 8 із 10 раптово померлих.

Правило 3. Реанімація може бути успішною тільки  у випадку, якщо вона виконується правильно і повноцінно.

При проведенні  реанімації необхідно:

1. терміново відновити вільну прохідність дихальних шляхів;
2. провести штучну вентиляцію легенів;
3. провести непрямий (зовнішній, закритий) масаж серця.

VІ. Підбиття підсумків роботи на уроці.

Сподіваюсь, що за необхідності  ви використаєте отримані знання для допомоги потерпілим. Всі Ви працювали вміло та злагоджено. Дякую Вам.

Викладач  повідомляє оцінки учням.

VІІ. Повідомлення домашнього завдання.

Самостійно відпрацювати та закріпити викладений матеріал.

Питання для закріплення знань:Що таке реанімація? Який порядок проведення реанімації? Назвіть ознаки життя і порядок дій щодо їх визначення. Які Ви знаєте явні ознаки смерті? Що таке термінальний стан?