ТЕМА – Медіа і демократія. Свобода, етика і відповідальність

медіа і демократія

« Свобода слова ».

Свобода слова це – демократія. Дійсно, свободу слова вважають однією з головних цінностей демократичного суспільства. Всі наведені тези і думки є дійсно актуальними у цьому понятті.

В Англії,  у ХVII ст. право на свободу слова було законодавчо закріплено у такому документі «Біль про права 1689року», щоб у парламенті політика могли вільно висловлювати своє ставлення до різних питань і щоб мати можливість отримувати достовірну інформацію про стан справ у країні, а народ в свою чергу міг вільно  висловлюватись щодо роботи уряду. З розвитком демократії це стало особливо актуальним.   Такий підхід до свободи слова називають утилітарним.

Є ще і інший підхід – ліберальний. Він передбачає обмеження свободи слова за крайньої необхідності

  міжнародні та українські документи у яких іде мова про свободу слова

    Загальна декларація прав людини, Конституція України).

Свобода слова виписана в низці міжнародних і українських документів, серед яких «Загальна декларація прав людини» ст. 19, і  Конституція України, ст. 34.

 В Загальній декларації прав людини,  стаття 19  та Конвенції про захист прав людини і основних свобод йдеться:

• кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів. 

В Конституції України – стаття 34,  цей закон звучить так:

• кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
• кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.

У 10-му класі ми маємо вже досить багато знань з історії україни та всесвітньої історії,  щоб вміти аналізувати ті події які в нас відбувалися під час формування і зародження нації та держави в цілому. Ми розуміємо що різного роду утиски і заборони щодо вільного висловлювання приводять не тільки до розвитку диктаторських режимів але й до страшних наслідків коли населення чи цілий народ гноблять і знищують. Ми – Українці пройшли цей шлях і можемо тепер подивитися на інші країни, які не змогли отримати свободу слова у повній мірі або навіть взагалі її не мають.

     У більшості  африканських країн існує право на свободу слова. Але на практиці ці права здійснюються непослідовно. Хоч заміна авторитарних режимів в Кенії та Гані значно поліпшила ситуацію в цих країнах, то в  Еритреї немає незалежних засобів масової інформації. Потрібно знати, що ця країна є найбільшою в’язницею для журналістів; з 2001 року, чотирнадцять журналістів були ув’язнені в невідомих місцях без суду і слідства.

Такі країни як Судан, Лівія, Екваторіальна Гвінея також мають репресивні закони і звичаї. Крім того, багато державних радіостанцій – (які є основним джерелом новин для неграмотних людей)  перебувають під жорстким контролем, програми, особливо ток-шоу, що забезпечують можливість скаржитися на уряд, часто закривають. Також такі країни, як Сомалі та Єгипет забезпечують правовий захист свободи слова, але він не використовується публічно.

Незважаючи на туніську революцію, яка призвела до Арабської весни, свобода слова в цій країні все ще спірне питання. Митці, журналісти і громадяни стикаються з багатьма видами переслідувань, коли вони намагаються висловити свої ідеї вільно. Ситуація ускладнена відсутністю в системі правосуддя та серед суддів досвіду і традицій в галузі свободи слова.

13 червня 2013 туніський репер Alaa Yaacoubi, був засуджений до двох років ув’язнення, тому що його пісня “El boulisia Kleb” (“Менти собаки”), була розглянута як підбурювання до насильства й ненависті.

Що стосуяться Азії то кілька азіатських країн надають офіційні правові гарантії свободи слова своїм громадянам. Однак в деяких країнах вони не реалізуються на практиці, включають в себе використання грубої сили в наступі на блогерів в таких країнах як Бірма, В’єтнам та Камбоджа. В Таїланді, Сінгапурі, Малайзії свободу слова можуть перекваліфікувати як  наклеп або порушення безпеки. У Філіппінах були вчинені  вбивства журналістів .

Свобода вираження думок суттєво обмежена в Китаї та Північній Кореї КНДР. В останній, через майже повністю закритий доступ до цієї країни іноземцям, неможливо встановити на якому рівні існує свобода і права людей взагалі.  Свобода слова покращилася в М’янмі в останні роки, але все одно,  ще залишаються значні проблеми.  В цих країнах немає чіткої межі між конституційними гарантіями свободи слова та реальною практикою.

Громадяни Індії мають майже ті самі права що й ми з вами – українці, але вони дещо відрізняються і трактуються по іншому, наприклад: – «громадяни можуть вільно критикувати політику, політиків, бюрократію та поліцію. Тим не менш, право може обмежуватися на підставі інтересів безпеки, моралі і запобігання підбурюванню».

Іран. «Богохульство проти ісламу є незаконним в Ірані.  Згідно з Індексом свободи преси за 2007 рік, Іран займає 166-е місце з 169 країн. Тільки три інші країни – Еритрея, Північна Корея і Туркменістан – мали більше обмежень на свободу засобів масової інформації, ніж Іран. Уряд і Вища рада національної безпеки посадили у в’язницю 50 журналістів в 2007 році, а пізніше, придушили свободу друку. Репортери без кордонів назвали Іран “найбільшою в’язницею на Близькому Сході для журналістів.”»

В такій країні як Ізраїль, громадяни вважають ( а це 46% громадян за результатами опитування 2014року), що «”жорстка, публічна критика” в Ізраїлі повинна бути поза законом».

Щодо Гонконгу то жителі країни :  « мають право на свободу слова, друку та публікації, свободу асоціацій, зборів, походів і демонстрацій, право і свободу створювати і вступати в профспілки, право на страйк. Свобода і таємниця листування жителів Гонконгу, повинні бути захищені законом. Ні влада, ні окрема особа не можуть з яких-небудь підстав обмежувати свободу та таємницю спілкування жителів за винятком того…» і тут  інша стаття закону говорить :  «що відповідні органи можуть інспектувати спілкування відповідно до правових процедур для задоволення потреб громадської безпеки або розслідування кримінальних злочинів».

В Об’єднаних Арабських Еміратах (ОАЕ) злочином вважається використання комп’ютерної мережі з метою «зруйнувати національну єдність або соціальний спокій». Закон був використаний для переслідування людей які критикували владу у соціальних мережах.

Китайська Народна Республіка «на папері» також гарантує права своїм громадянам, але… Населення масово користується мережею Інтернет , але багато найбільших медіа – організацій керуються адміністраціями, підконтрольними комуністичній партії та уряду. Тому згадки про демократію, рух за звільнення Тибету, Тайвань як незалежну державу, бійню на площі Тяньаньмень, акції протесту в Гонконгу в 2014 році, арабську весну, деякі релігійні організації та все, що ставить під сумнів легітимність Комуністичної партії Китаю, заборонені для публічного висловлювання і блокуються в Інтернеті.

      Із сказаного можна зробити висновок, щоб суспільство мало змогу розвиватися і рухатись в перед ми не тільки маємо право говорити, але й нам потрібно висловлювати свої думки, критикувати і аналізувати в голос, бо Україна по середині  у рейтингу країн, де свобода слова відіграє важливу роль як і в політичному так і в соціальному житті людей. Згадаймо кричущі факти пов’язані з нашою країною це: «Майдан» і утиски місцевого населення на півострові Крим.

А зараз згадаємо  ліберальний підхід до свободи слова, або як його ще називають – етичний чи емоційний .. Він передбачає обмеження свободи слова за крайньої необхідності, а саме щоб гарантувати безпеку інших людей.

      Про яку небезпеку йдеться та навіщо обмеження свободи слова? Яку небезпеку слово може нести громаді, суспільству чи державі?

Якщо розглядати заборону або обмеження свободи слова у законодавчому аспекті як необхідність, то сюди можна віднести заклики, підбурювання, обговорення наприклад: національної і територіальної цілісності, загроза вчинення злочину, заклики до вчинення дій що загрожують громадянському порядку, безпеці і здоров’ю,  заклики на расовому підгрунті (згадаймо терористичні акти у Франції). Обмеження свободи слова може відбуватися тоді коли влада хоче захистити свою репутацію чи для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Однак потрібно розуміти що збори, обговорення, страйки (ст. 44) у нас не заборонені, це є прояв волевиявлення, якщо не загрожують життю і свободі іншим громадянам.

  Друге питання « Мас – медіа в демократичному суспільстві».

свобода слова відіграє важливу роль у демократичному суспільстві. Чистим вікном,  де можна побачити об’єктивні факти, повинні бути мас – медіа. Не тільки правда, але й прозорість всіх публічних учасників демократії не повинна підлягати сумнівам. Вони також виконують низку функцій: пізнавальну, контрольну, соціалізаторську, громадянську.

  .

У демократичній країні  мас – медіа поділяються на урядові, опозиційні й незалежні.

Дуже хорошими контролерами діяльності влади є незалежні мас – медіа. Зазвичай вони прислухаються до думки суспільства, наприклад дозволяють залишати коментарі, прислухаються до критики, цим самим підвищують довіру до себе.

Ті урядові мас – медіа які приховують чи спотворюють інформацію, дискредитують опозицію – порушують міжнародний договорів щодо прав громадян на свободу слова й отримання інформації.

Через телебачення, газети і Інтернет  ми з вами можемо впливати на владу і доносити їй свої думки і пропозиції, наприклад: ми можемо звертатися на урядову гарячу лінію з приводу суспільних і політичних питань, можемо разом збирати підписи щоб підтримати чи оскаржити той чи інщий закон, і все це через мас – медіа. Ми можемо заставити чиновників виконувати зобов’язання.

 Третє питання  « Етика мас – медіа»

Сьогодні ЗМІ відіграють важливу роль і мають не аби який вплив на суспільство. Діяльність влади, політичну та економічну ситуацію нам відображають наші екрани телевізорів та всесвітня мережа Інтернет. Але за всім цим стоять реальні люди які мають свої ідеї і погляди, відображають можливо і чиїсь інтереси. Звичайно – це журналісти. Нам тільки залишається вірити, що вони дотримуються кодексу професійної етики, або – перевіряти їхню компетентність.

У 1994 році в Києві журналістами України та інших країн СНД було підписано Кодекс професійної етики журналістів відповідно до якого всі працівники ЗМІ мають об’єктивно і неупереджено розглядати події та подавати інформацію. За це вони несуть особисту відповідальність і мають усвідомлювати наслідки своєї діяльності

       Четверте питання  « Цензура та замовні матеріали »

До чого призводять відносини мас – медіа з державою (особливо якщо остання впливає на роботу перших) ми вже знаємо. Такі відносини собою являють модель із чотирьох складових

 , До якої моделі можна віднести   ЗМІ України?

З поданих чотирьох моделей вже очевидно зрозуміло, що держава залишає за собою можливість втручання і впливу. Одним із інструментів обмеження свободи слова є цензура – контроль офіційної влади за змістом, виробництвом медіапродукції, театральних вистав, творів образотворчого мистецтва й кіно з метою недопущення чи обмеження поширення ідей які є небажаними чи  шкідливими.

Навіть коли держава взагалі не втручається в процес створення чи подання інформації і свобода слова не зазнає жодних утисків не факт що те що ми почуємо чи побачимо з запропонованих джерел – правда. Є чимало способів і причин передачі навмисно спотвореної інформації. З основних причин – отримання додаткового прибутку. Журналіст наприклад у своєму репортажі чи статті уміло замаскує рекламу. У медійній спільноті це явище називають «джинса». Таким чином можуть рекламувати все: від товарів і послуг – до політичних діячів і партій.

     Висновок.    роль свободи слова в демократичному суспільстві, а особливо в сьогоднішній час. Полягає в тому, що дозволяє у вільному доступі отримати потрібну і цікаву інформацію. Та неможна забувати що тільки перевірена інформація заслуговує на увагу.