ФЕДОРІВСЬКИЙ ЦЕНТР ПО Міністерство освіти і науки України
Розділ. Поетичне самовираження.
Тема. Феномен “кларнетизму”. Вітаїстичність як наскрізна оптимістична тональність, життєствердна настроєвість (зб.”Сонячні кларнети”) “Арфами, арфами”, “О панно Інно”, “Ви знаєте, як липа шелестить”.
І.Опрацювання навчального матеріалу.
Музика як стан душі, музика як живе знання та уявлення людини про саму себе, музика як ключ до розуміння навколишнього простору, краси природи, довершеності творів мистецтва, історія свого народу – все це ми бачимо у творчості П.Тичини, особливо у його ранніх творах.
Кларнетизм – світоглядно-естетична концепція Павла Тичини (особливий стиль за Василем Баркою, Ю. Лавріненком):
-
музикальність як принцип світобачення;
-
аристократичність духу;
-
філософська ідея всеєдності, гармонії;
-
принцип синестезії («кольоровий слух», «слуховий колір»);
-
синтез традиціоналізму (поетичні паралелізми; метафори-повторення; внутрішні рими; народнопісенна ритміка; звуконаслідування, алітерації, асонанси, повтори, анафори й епіфори) й модернізму (імпресіонізм, символізм, неоромантизм, імажизм).
Збірка «Сонячні кларнети» (1918) – світовідчуття молодої національносвідомої української інтелігенції, яка прийшла в цей світ із бажанням творити Добро, естетику нового дня.
Вітаїстичність (лат. Vita — життя) — риса модерністської літератури перших десятиліть XX століття, що виявилась у погляді па стихію життя як першооснову світових процесів. В українській літературі вітаїстичнісл ь позначилась на формуванні «романтики вітаїзму» з її настановою на перетворення світу, формування активної, сильної особистості та нації. Вітаістичність притаманна раннім творам П. Тичини.
“Арфами, арфами”
золотими, голосними обізвалися гаї
Самодзвонними:
Йде весна
Запашна,
Квітами-перлами
Закосичена.
Думами, думами —
наче море кораблями, переповнилась блакить
Ніжнотонними:
Буде бій
Вогневий!
Сміх буде, плач буде
Перламутровий…
Стану я, гляну я —
скрізь поточки як дзвіночки, жайворон
як золотий
З переливами:
Йде весна
Запашна,
Квітами-перлами
Закосичена.
Любая, милая,-
чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям
вкрай.
Там за нивами:
Ой одкрий
Колос вій!
Сміх буде, плач буде
Перламутровий…
1914
“О, панно Інно…”
Я — сам. Вікно. Сніги…
Сестру я Вашу так любив —
Дитинно, злотоцінно.
Любив? — Давно. Цвіли луги…
О люба Інно, ніжна Iнно,
Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.
Сніги, сніги, сніги…
Я Ваші очі пам’ятаю,
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий — я знаю.
А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом — небо… шепіт гаю…
О ні, то очі Ваші.— Я ридаю.
Сестра чи Ви? — Любив…
1915
Аналіз вірша
Рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш – монолог ліричного героя.
Поліна Коновал та її сестра Інна – прототипи центральних образів.
Ліричний герой – самотній, він у стані психологічного роздвоєння (кохана та її двійник – сестра); світ, звужений до обширу вікна й білих снігів (символічний образ білого снігу – забуття і втрата).
У ранній юності Тичина романтично закохався водночас у двох сестер — Поліну та Інну Коновал — доньок чернігівського поета Івана Коновала, який використовував псевдонім Воронківський. У його домі часто відбувалися літературні вечори, куди приходив і двадцятилітній семінарист Павло Тичина. Особливо запала в серце поетові Поліна, але вона не відповіла взаємністю. Ця нерозділена любов і лягла в основу поезії «О, панно Інно…».
Антитеза як композиційний прийом: холодним снігам протиставляється весняне квітування лугів, часу розквіту кохання.
Гама почуттів героя відтворюється через зорові враження, що переходять у музичні (очі, як музика, як спів), а слухові переходять у зорові, що нагадують очі милої.
Обірвані й номінативні (називні) речення: «Вікно. Сніги»; фігури замовчування; логічні, психологічні й ритмічні паузи; звукопис (алітерації та асонанси); повтори, що увиразнюють образи закоханих.
Строфіка, віршування: дві октави (восьмивірші), ямбічні рядки.
Прослухайте:
https://youtu.be/OLl4ZhEX9Hc
“ВИ ЗНАЄТЕ, ЯК ЛИПА ШЕЛЕСТИТЬ”
Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі?
Кохана спить, кохана спить, Піди збуди, цілуй їй очі. Кохана спить…
Ви чули ж бо: так липа шелестить.
Ви знаєте, як сплять старі гаї? Вони все бачать крізь тумани.
Ось місяць, зорі, солов’ї… “Я твій” — десь чують дідугани, А солов’ї!..
Та ви вже знаєте, як сплять гаї!
6 травня 1911
Аналіз вірша
Написаний 6 травня 1911 р. («досонячнокларнетівський» період).
Рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Різновид лірики: поєднані інтимна та пейзажна.
Ліричний герой, його душа споріднені з усесвітом, тонко відчувають найменші зміни в ньому.
Граційний паралелізм картин природи і людських переживань (як центральний композиційний прийом + симетрично розташовані запитання і відповіді всередині строф, що надає композиції вірша елегантної стрункості).
Художній паралелізм: природа, краса літньої ночі відтінює світ почуттів ліричного героя, персоніфікація («сплять старі гаї», «вони все бачать крізь тумани»), анафора («ви знаєте…», «ви чули ж бо…»), риторичні звертання («Ви знаєте…»), риторичні запитання («Ви знаєте, як липа шелестить У місячні весняні ночі?», «Ви знаєте, як сплять старі гаї?», риторичні оклики («Та ви вже знаєте, як сплять гаї!), стилістична фігура замовчування («А солов’ї!..»), трикратні повтори («кохана спить»), звукові образи (асонанси «і»: «у мІсячнІ веснянІ ночІ», алітерації тощо) емоційно наснажують, увиразнюють загальну тональність вірша.
Поетична атмосфера української ночі, осяяної срібною палітрою місяця, увиразненої духмяним запахом липи та її тихим шелестом, озвученої співом соловя та голосом ліричного героя (твір побудовано на засадах діалогізму: ліричний герой звертається до уявного співрозмовника).
Віршовий розмір: 4 (5)-стопний ямб.
Дві шестивіршові строфи з перехресним і суміжним римуванням. Кільцева композиція строф – повернення наприкінці строфи до її початку.
Мотив: єдність людини з природою, захоплення мудрістю, красою і доцільністю світобудови (світле й радісне почуття кохання весняної ночі).
Перегук із поезією Олександра Олеся («Чари ночі»).
