ФЕДОРІВСЬКИЙ ЦЕНТР ПО Міністерство освіти і науки України
І. Вивчення нового матеріалу.
Наголосом називають вимову певного складу з більшою силою голосу.
Система наголосів в українській мові доволі складна. Наголоси сучасної української літературної мови склалися історично на основі вимови, властивої середньонаддніпрянським говорам. Якщо виникають сумніви щодо місця наголосу в слові, потрібно звертатися до орфоепічного або орфографічного словника, проте можна виділити деякі закономірності в наголошуванні слів.
| Правило | Приклади |
|---|---|
| Іменник | |
| Однина | |
| В іменниках із префіксами ви- та по- наголос падає переважно на префікс: | ви́няток, ви́падок, ви́писка, ви́клик, ви́скочка, ви́селок, (але вимо́ва, видавни́цтво, виро́щування (винятками є переважно віддієслівні іменники)); по́значка, по́зичка, по́смішка, по́каз (але постача́ння, пора́да, пова́га). |
| Відприкметникові іменники із суфіксом -ин(а) в однині зі значенням місця, простору, території та абстрактних понять мають наголос на закінченні: | величина́, височина́, глибина́, низина́, новина́, старовина́ (але горо́дина). |
| Географічні назви на -щин-, -чин- мають наголос на корені твірного слова: | Полта́вщина, Су́мщина, Микола́ївщина, Оде́щина, Доне́ччина, Ві́нниччина (але Галичина́). |
| Іменники в родовому відмінку однини (кого? чого?) мають наголос переважно на закінченні: | стіл — стола́, кінь — коня́, голова́ — голови́, сестра́ — сестри́, вода́ — води́, трава́ — трави́, село́ — села́, вікно́ — вікна́ (але шля́х — шля́ху, бе́рег — бе́рега, яли́нка — яли́нки, со́нце — со́нця). |
| У віддієслівних іменниках середнього роду на -ання, у яких більше двох складів, наголос має падати на той самий склад, що й в інфінітиві дієслова: | чита́ти — чита́ння, писа́ти — писа́ння, пита́ти — пита́ння, зада́ти — завда́ння, посла́ти — посла́ння, пізна́ти — пізна́ння, уподо́бати — уподо́бання (але зна́ти — знання́, зобов’яза́ти — зобов’я́зання). |
| У складних іменниках сполучний голосний є наголошеним: | літо́пис, руко́пис, гурто́житок, живо́пис, машино́пис, чорно́зем, чорно́слив (але листопа́д, снігопа́д, лісосте́п, землемі́р). |
| Похідні форми від слова нена́висть мають наголос на другому складі: | нена́висть, нена́видіти, нена́висний (крім ненави́сництво, ненави́сницький). |
| Запозичені слова зберігають наголос мови-джерела: | ме́неджер, ма́ркетинг; бюлете́нь, жалюзі́, парте́р, лу́па; фо́льга, фо́рзац; ла́те, піце́рія, травесті́я; де-ю́ре, експе́рт, інду́стрія, кварта́л; симетрі́я, асиметрі́я, агроно́мія, діало́г, до́гмат, єрети́к, псевдоні́м, фено́мен; піала́. |
| Деякі іменники мають подвійний наголос: | алфа́віт і алфаві́т, до́гові́р, жа́ло́, кла́дови́ще, по́ми́лка. |
| У багатоскладових словах (переважно складних) ставиться, крім основного, побічний наголос: | а́втолюби́тель, бага́тостражда́льний, сі́льськогоспода́рський, а́гроте́хніка, те́рмоя́дерний, тра́восу́міш. |
| Множина | |
| Іменники в множині мають наголос переважно на закінченні: | лист — листи́, син — сини́, оліве́ць — олівці́, рушни́к — рушники́, кни́жка — книжки́, пі́сня — пісні́, ду́мка — думки́. |
| АЛЕ кінь — ко́ні, коро́ва — коро́ви, перемо́жець — перемо́жці, доро́га — доро́ги, голова́ — го́лови, село́ — се́ла, сестра́ — се́стри. | |
| Односкладо́ві іменники, сполучаючись із числівниками два, три, чотири, (див. двоїна́) зберігають місце наголосу початкової форми: | два го́ли, чотири скла́ди, три шля́хи, два да́хи. |
| У багатьох іменниках жіночого роду із суфіксом -к- (-ечк-, -єчк-, -очк-) у множині наголос переходить на закінчення. Така опозиція дає можливість відрізняти родовий відмінок однини від називного множини: | вказівки́ (Р.в. вказі́вки), учительки́ (Р.в. учи́тельки), голки́, жінки́, качки́, квітки́, книжки́, копійки́, ластівки́, ложки́, миски́, сторінки́, хатки́. *При числівниках дві, три, чотири ці іменники мають наголос родового відмінка однини (двоїни): дві кві́тки, три го́лки, чотири жі́нки тощо. |
| На префіксальні іменники ця тенденція не поширюється: замі́тка — замі́тки, розпи́ска — розпи́ски, прищі́пка — прищі́пки тощо. Не діє таке правило й ще в деяких іменниках, наприклад: голу́бка — голу́бки, листі́вка — листі́вки, тру́бочка — тру́бочки, сере́жка — сере́жки, цуке́рка — цуке́рки, ро́дичка — ро́дички, сусі́дка — сусі́дки та ін. |
|
| Прикметник | |
| Більшість двоскладових прикметників має наголос на закінченні: | гірки́й, тонки́й, нови́й, тісни́й, вузьки́й, котри́й, стари́й, швидки́й, низьки́й, вузьки́й, близьки́й, легки́й (але ти́хий, га́рний, до́брий, зру́чний). |
| Завжди наголошеним є зменшувально-пестливий суфікс -еньк-: | гарне́нький, добре́нький, леге́нький, мале́нький, тоне́нький, чорне́нький. |
| Значна кількість прикметників має подвійний наголос: | весня́ний і весняни́й, світа́нковий і світанко́вий, пові́тряний і повітря́ний, я́сний і ясни́й, уві́гнутий і увігну́тий, креме́зний і кремезни́й, мали́новий і малино́вий (колір). |
| Багатоскладові прикметники, утворені від іменників іншомовного походження, переважно мають наголос на тому складі, що й твірні іменники: | а́томний, гі́псовий, маши́нний (але фантасти́чний, цукро́вий, цеге́льний). |
| Числівник | |
| Наголос є переважно однаковим у групах подібних слів: | одина́дцять, двана́цять, трина́дцять, чотирна́дцять, п’ятна́дцять тощо; п’ятдеся́т, шістдеся́т, сімдеся́т, вісімдеся́т; п’яти́, десяти́, двадцяти́, тридцяти́, шістдесяти́ тощо; п’ятьо́х, шістьо́х, десятьо́х, двадцятьо́х, тридцятьо́х тощо. |
| Займенник | |
| Більшість займенників мають наголос на закінченні: | мене́, тебе́, себе́, мені́, тобі́, собі́, цього́, того́, цьому́, тому́. |
| Якщо при займеннику є прийменник, то наголошується перший склад: | до то́го, до цьо́го, при то́му, при цьо́му, біля ме́не, біля те́бе, біля се́бе, біля ньо́го, за ме́не, за те́бе, за се́бе, за ньо́го. |
| Дієслово | |
| У першій особі однини теперішнього й майбутнього часу в дієсловах наголошують переважно закінчення: | роблю́ — зроблю́ , люблю́ — полюблю́, кажу́ — скажу́, пишу́ — напишу́, несу́ — віднесу́, бережу́ — збережу́, веду́ — приведу́ |
| Винятків та́ко́ж досить багато: ра́джу — пора́джу, співа́ю — заспіва́ю, чита́ю — прочита́ю, мо́жу — змо́жу. | |
| У другій і третій особах однини теперішнього й майбутнього часу наголос у дієсловах падає переважно на основу: | ро́биш — зро́биш; лю́биш — полю́биш; ка́жеш — ска́жеш, ка́же — ска́же; пи́шеш — напи́шеш, пи́ше — напи́ше; ра́диш — пора́диш; співа́єш — заспіва́єш, співа́є — заспіва́є. |
| АЛЕ береже́ш — збереже́ш, береже́ — збереже́; веде́ш — приведе́ш, веде́ — приведе́. | |
| Двоскладові дієслова в інфінітиві (і всі похідні від них) мають наголос на останньому складі: | нести́ — принести́, віднести́, занести́, пронести́, внести́, піднести́, вести́ — відвести́, довести́, везти́ тощо. |
| Дієслова минулого часу однини жіночого роду мають наголос переважно на закінченні: | взяла́, знайшла́, вела́ — завела́ — підвела́, дала́ — віддала́ — продала́, АЛЕ співа́ла — заспіва́ла, малюва́ла — намалюва́ла, роби́ла — зроби́ла. |
| У другій особі множини наказового способу наголос переважно падає на закінчення (закінчуються переважно на -іть): | говорі́ть, іді́ть, робі́ть, зробі́ть, кажі́ть, скажі́ть, пиші́ть, напиші́ть, творі́ть, створі́ть, |
| АЛЕ малю́йте, буду́йте, чита́йте, встава́йте, спійма́йте (закінчуються переважно на -те). | |
| У дієсловах доконаного виду з префіксом ви- наголос падає переважно на префікс: | ви́йти, ви́пити, ви́писати, ви́кликати, ви́скочити, ви́ховати, ви́найти, ви́знати. |
| У дієсловах недоконаного виду з префіксом ви- наголос падає переважно на основу: | вихо́дити, випива́ти, випи́сувати, виклика́ти, виска́кувати, вихо́вувати, винахо́дити, визнава́ти. |
| У дієслівних закінченнях -емо, -имо, -ете, -ите наголошуємо останній склад: | несемо́, несете́ (а не несéмо, несéте), ідемо́, ідете́ (а не ідéмо, ідéте), АЛЕ пі́демо, пі́дете, бу́демо, гурко́чемо, зали́шите. |
| Прислівник | |
| У прислівниках ви́соко, ши́роко, гли́боко, ра́зом наголос падає на перший склад. | |
| Деякі прислівники мають подвійний наголос: ба́йдуже і байду́же, за́вжди і завжди́. | |
Для зручності також таблиця з наголосами на складах:
| 1-й | 2-й | 3-й | 4-й |
| вАги вИпадок вІльха вчЕння гЕтьман дАно дОнька, дОньчин (але дочкА, доччИн) жАлісливий зрУчний кАмбала кИшка кОлія кОсий нІздря Оцет пОмилка (рідше – помИлка) пОсмішка прИщіпка рИнковий рАзом рУно спИна стАтуя фОльга фОрзац цЕнтнер цИган щИпці Яловичина |
абО аджЕ алЕ арАхіс борОдавка вибОїна визвОльний вітчИм вперЕміш/ж всерЕдині гуртОжиток данИна допІзна експЕрт жадАний житлО індУстрія іржАвіти квартАл мерЕжа надлИшок отАман позАторік почАсти промІжок пулОвер серЕдина танОк тризУб цемЕнт ціннИк чорнОслив чорнОзем |
бюлетЕнь верблюдИця гастронОмія горілИць горошИна двоскладОвий диспансЕр джентльмЕн докумЕнт жалюзІ запитАння інженЕрія інструмЕнт каталОг металУргія некролОг низинА перелЯк псевдонІм симетрІя соломИнка урочИстий |
безготівкОвий безперестАнку буржуазІя ветеринАрія дешевинА медикамЕнт нафтопровІд начистотУ невитравнИй неврастенІя недовіднИй сирокопчЕний щодобовИй |
***
Запам’ятати також потрібно слова з подвійним наголосом:
пОмИлка, зАвждИ, назАвждИ, правОпИсний, прОстИй, слІзьмИ, рОзбІр, АлфавіІт, веснЯнИй, доповІдАч, зАвждИ, дОговОру, жАлібнИй, м ‘Я’зовИй, пЕрвІсний, перЕстАрок, пОмИлка, прОстИй, тАкОж.
ІІ. Вправи на закріплення.
Вправа 1.
Випишіть:
а) слова з наголосом на першому складі;
б)слова з наголосом на другому складі.
Виразний, діалог, олень, обруч, вимова, читання, глядач, оглядач, визвольний, асиметрія, сантиметр, заслання, фольга, адже, апостроф, диспансер, черговий, новий, боги, колесо, циган, нитки, ненависть, квартал, засуха, загадка, живопис, вітчим, цінник, довідник, сімдесят, оптовий, контрактовий, мережа, чотирнадцять, яловичина.
Наголос. Принципи наголошування. Наголошення проблемні випадки.
Вправа 2. Виконайте тест. Відкрийте в новому вікні
