Словорозрізнювальний наголос. Форморозрізнювальний наголос. Діалектний наголос. Складні випадки наголошування слів.

І.Актуалізація опорних знань.

Виконайте вправу:

Оберіть правильний наголос у словах

ІІ.Опрацювання навчального матеріалу.

Правильне наголошування слів є однією з найважливіших рис нормативності кожної літературної мови. Хоч українській мові притаманна стала система наголошування, яка склалася історично й виконує велику роль у звуковій організації слова, проте в мовній практиці часто трапляються помилки саме в наголосах.

Кожна частина мови має свої акцентуаційні особливості. Наголошування основної форми слова іноді відмінне від наголошування інших його форм. Так, за допомогою вільного і різномісного наголосу розрізняються граматичні форми того самого слова.

У мовленні досить часто плутають наголошування іменників першої відміни у формахродового відмінка однини і називного-знахідного множини, в яких наголос виконує форморозрізнювальну функцію. Йдеться про ті випадки, коли форми називного і знахідного відмінків множини тотожні, зокрема в іменниках, що означають назви предметів, явищ, процесів, понять, і в деяких іменниках — назвах істот.

У «Словнику наголосів української літературної мови М. І. Погрібного є понад 400 іменників першої відміни, в яких наголос диференціює форми родового відмінка однини і називного – знахідного множини. Послідовне розмежування названих відмінкових форм наголосом властиве більшій частині цих відмінків. Сюди належить переважна більшість двоскладових іменників із суфіксом -к- та деякі іменники з двома або більше приголосними перед закінченням, які у формах однини мають наголошений перший склад, а в множині —другий: гі́лки—гілки́, ду́жки—дужки́, пля́шки—пляшки́, скля́нки—склянки́, ча́рки—чарки́, чу́тки́—чутки́ (але па́лки—па́лки, про́бки—про́бки, па́пки—па́пки, сні́жки—сні́жки,што́рки—што́рки, щі́чки—щі́чки тощо); пі́сні—пісні́, то́рби—торби́, це́ркви—церкви́, ша́блі—шаблі́та ін. (але но́рми—но́рми, прі́рви—прі́рви, при́мхи—при́мхи і ще деякі); а також група двоскладових іменників із наголосом на закінченні в родовому відмінку однини і знаголошеним коренем у множині: брехні́—бре́хні, грози́—гро́зи, зорі́—зо́рі, нори́—но́ри, плити́— пли́ти, стопи́—сто́пи і под.

У поліських говірках у називному відмінку множини іменників першої відміни з суфіксом -к- наголос на закінчення не переходить: ху́стки—ху́стки, рі́чки—рі́чки, кі́стки—кі́стки (літературні форми ху́стки—хустки́, рі́чки—річки́, кі́стки—кістки́). А в окремих українських говорах південно-західного діалекту деякі непохідні іменники з кінцевим наголосом в однині мають тенденцію зберігати таке наголошення у формах родового відмінка однини і називного-знахідного множини: верби́—верби́, вдови́—вдови́, зими́–зими́і зи́ми, мітли́—мітли́і мі́тли, сестри́—сестри́і се́стри  тощо (літературні форми верби́—ве́рби, вдови́—вдо́ви, зими́—зи́ми, мітли́—мі́тли, сестри́—се́стри).

Двоскладові іменники з нерухомим наголосом на першому складі не розрізняються уформах родового відмінка однини і називного-знахідного множини: про́би—про́би, пу́щі—пу́щі, сму́ги—сму́ги, ри́си—ри́си, і́скри—і́скри, стра́ви—стра́ви, хи́би—хи́би тощо.

Тенденція до розрізнення акцентуації відмінкових форм однини і множини проявляється у значній частині трискладових суфіксальних іменників на -к(а). В однині вони мають наголошений перший або другий склад, а в множині — закінчення: па́лички—палички́, при́казки— приказки́, ка́рточки—карточки́, ло́жечки—ложечки́, вказі́вки—вказівки́гові́рки—говірки́, запи́ски—записки́, копі́йки—копійки́, цига́рки—цигарки́ тощо (алездебільшого на префіксальні іменники ця тенденція не поширюється: замі́тки—замі́тки,прокла́дки—прокла́дки, розпи́ски— розпи́ски, примі́тки—примі́тки, прищі́пки—прищі́пки тощо; не діє вона і ще в деяких іменниках, напр.; голу́бки—голу́бки, листі́вки—листі́вки, тру́бочки—тру́бочки, сере́жки—сере́жки, цуке́рки—цуке́рки та ін.).

У повноголосних трискладових іменниках, що мають флективне наголошування у формі родового відмінка однини, в називному-знахідному множини наголос пересувається на перший склад: борозни́—бо́розни, пелени́–пе́лени, полоси́— по́лоси, середи́—се́реди і под.

Частина трискладових іменників та деякі чотирискладові із суфіксом -ин-, що вживаються в сучасній українській мові у формах множини, у родовому відмінку однини мають наголошену флексію, а в називному-знахідному множини в них наголос переноситься на суфікс; вишини́—виши́ни, глибини́—глиби́ни, новини́—нови́ни, величини́—величи́ни, далечини́—далечи́ни і под., а також коцюби́—коцю́би, сковороди́—ско́вороди.

Наголос може служити засобом розпізнавання форм однини і множини деяких чотирискладових суфіксальних іменників на -к(а), у яких в однині наголошується перший або другий склад, а в множині — закінчення: коло́дочки—колодочки́, копі́єчки—копієчки́, поду́шечки— подушечки́, това́ришки—товаришки́, учи́тельки—учительки́ тощо (але рукави́чки—рукави́чки, пере́купки – пере́купки, коломи́йки—коломи́йки та ін.).

Багатоскладові іменники у формах однини та множини мають однаковий наголос: відві́дувачки—відві́дувачки, вико́нувачки—вико́нувачки, доброді́йниці—доброді́йниці .

В українській мові є кілька іменників першої відміни, які, розрізняючись наголосом уформах родового відмінка однини і називного-знахідного множини, мають, крім того, у деяких непрямих відмінках множини двоваріантне наголошування: пахви́—па́хви (пахва́м і па́хвам), свині́—сви́ні (свине́й, сви́ням, свиньми́і сви́ньми), сестри́—се́стри (се́стер і сесте́р, се́страм, се́страми), сироти́—си́роти (си́ріт і сирі́т, си́ротам, си́ротами), сім’ї́— сі́м’ї (сіме́й і сі́мей, сі́м’ям, сі́м’ями), сльози́—сльо́зи (сльоза́м, слізьми́, слі́зьми і сльоза́ми, у сльоза́х).

Відступ від орфоепічних норм наголошування слів може порушити мовне спілкування, оскільки наголос нерідко виконує не лише форморозрізнювальну, а й словорозрізнювальну функцію. Пор.: атлас (альбом) – атлас (тканина); сестри (род. відм. одн.) – сестри (наз. відм. мн.); дорога (іменник) – дорога (прикметник); обід (у колеса) – обід (споживання їжі); на березі (від берег) – на березі (від береза); брати (дія) – брати (мн- від брат); образи (мн. від образ) – образи (мн. від образа) – образи (ікони); захід (у значенні «рух небесного світила»; заходження кудись; намір дії), проте лише захід (у значенні «сторона світу» або «дія, засіб для досягнення чогось»), плакати (дія) – плакати (гасла) тощо. У випадках багатозначності слів наголос може слугувати засобом розрізнення значень. Пор. батьківщина (спадщина) і Батьківщина (Вітчизна), окісний (від окіст) і окісний (від окістя), господарський (від господар) і госпо­дарський (від господарство) тощо.

Діалектним наголосом називають особливості наголошування слів в українських діалектах порівняно з літературною мовою.

Наявність таких особливостей зумовлена, з одного боку, своєрідністю говорів української мови, з іншого — впливом інших мов: польської, чеської та ін. Напр., південно-західним діалектам властиві такі наголоси: хо́джу замість ходжу́, лю́блю замість люблю́, опові́дання замість оповіда́ння, моє́ замість мо́є.

Складні випадки наголошування слів.

У сучасній українській літературній мові в деяких випадках допускається варіантне наголошення До іменників з подвійним наголосом належать: ведме́ди́ця, виши́ва́нка, по́ми́лка, апо́стро́ф, ма́ля́р, фа́рфо́р.

З подвійним наголосом уживаються прикметники: баво́вня́ний, безза­́хи́сний, весня́ни́й, вітчи́зня́ний, во́вня́ний, вогня́ни́й, допомі́жни́й, за́ти́шний, зимо́ви́й, смі́ли́вий.

У літературній мові допускаються варіанти наголошення таких дієслів: ві́дповісти́, закі́нчити́, заче́рстві́ти, нія́кові́ти, очо́ли́ти, плі́сня́віти, поси́ві́ти, поста́рі́ти, тума́ни́ти; дієприкметників: зі́гну́тий, пере́мкну́тий, поси́ві́лий; прислівників: га́ряче́, да́рма, по-ста́ро́му.

Щоб не помилятися в наголошуванні слів, потрібно користуватися словниками.

ІІІ. Закріплення нового матеріалу.

Вправа 1. Визначити лексичне значення поданих слів. З’ясувати, ян наголос впливає на розрізнення лексичного значення слів. Скласти з ними речення.

ВІдомість – відОмість, забІгати – забігАти, зАв’язка – зав’Язка, зАраз – за рАз, свЯчений – свячЕний, прАвило – правИло, Орган – оргАн, лУпа – лупА.

Вправа 2.

Розподіліть слова за наголошеними складами

3. Перегляньте

IV. Домашнє завдання.

Підручник Глазова О. Українська мова . 10 клас. – К: Ранок, 2018

Параграфи 19-20, впр.152.