Микола Хвильовий. «Я (Романтика)». Проблема внутрішнього роздвоєння людини. Образ ліричного «Я». Роль присвяти. Образ матері, його символічність
Герой усвідомлює своє внутрішнє роздвоєння: « Я – чекіст, але я і людина». М. Хвильовий хотів сказати, що чекісти – це нелюди, бо вони переступали через трупи, йдучи до недосяжних ідеалів. Але вірні соратники «чорного трибуналу» допомагають ліричному героєві позбутись вагань, і те, що герой вбиває свою матір, свідчить, що фанати революції перемогли.
З одного боку – це iнструмент, який має вершити революцiйний суд, а з другого – людина, яка вмiє любити, бути нiжною, яка невидимою силою любовi пов’язана з матiр’ю.
Для власне людини характерні:
- ліризм душі, почуття любові, мрійливість;
- повага до минулого і жаль, що канули в Лету часи аристократизму (ставлення до сім’ї князя), благоговіння перед перламутровим кольором як символом вищості;
- обожнювання матері;
- розуміння внутрішніх поривів Андрюші, співчуття до нього;
- усвідомлення катівської суті трибуналу і його служіння дияволу;
- спроба врятувати людину в собі;
- здатність на муки совісті;
- розумні висновки про «шлях в нікуди» і водночас безсилля, неспроможність змінити поведінку. Для «догми», «робота – виконавця» притаманні:
- здатність здійснити злочин, не задумуючись над наслідками;
- заперечення власних істинних естетичних уявлень, вміння заглушити голос совісті униканням від відповідальності за допомогою висновку «так треба»;
- виховання у собі надлюдини, «сторожового пса революції»;
- засліплення ідеями революції;
- брутальність, цинізм, жорстокість;
- фанатизм;
- підміна справжніх істин фальшивими;
- внутрішня потреба вбивати;
- романтизування кримінального злочину.
Герой не бачить виходу: безвихідь, блукання, втрата ним орієнтира, повтори «Я йшов в нікуди», « Я остаточно збився з ніг» – це моральна дезорієнтація не тільки головного героя, а й усього суспільства. Саме у такi хвилини вiн, коммунар, викликає спiвчуття.
Ситуація в новелі М. Хвильового трагічна, бо шлях його вибору дуже тяжкий. Власне, в центрі авторської уваги і є душа ліричного героя, її страждання, розгубленість, безпорадність , невміння вибрати єдино праведний шлях. Розповідь ведеться від імені головного героя («Я»). Трагедія загострюється, коли головний герой усвідомлює, що він має зробити вибір. «Фанатизм – це брутальне, завзяте марновiрство замiсть вiри, гноблення iнакомислячих iм’ям вiри», то ж фанатизм властивий низьким i обмеженим людям. А до чого ж може дiйти країна, в якiй панує фанатизм? «До дегенерацiй», – вiдповiдає протии власної волi М. Хвильовий.
Новела М. Хвильового « Я (Романтика)» – це зображення антигуманного і антинародного характеру революції і громадянської війни. Митець аналізує суперечність служіння абстрактній ідеї, що вимагає зректися власного я, зректися всього людського. Тому долі героїв новели, як і доля самого автора, трагічні. Такий непростий внутрішній світ письменника, роздвоєність його душі , яка виявлялася і усвідомлювалася ним поступово, накладали відбиток і на творчість, визначаючи її ідейно – стильові особливості.
- Які символічні відтінки має в новелі образ матері Марії?
Мати | Марія |
Богоматір, любов, добро, очищення,Україна | Втілення вічного добра, символ оновлюючої революції, згорьованої України, нової епохи, що народжується в муках і крові, розуміє сина-вбивцю і мучиться роздвоєністю його душі, берегиня людського роду |
Марія – д.- євр.; ім’я Maryam; можливо, від mara – чинить опір, відмовлятися, заперечувати або від maram – бути гірким чи від m-r-y-m – кохання, бажання.
(Звучить запис твору Шуберта «Ave Maria»).
Присутність матері поглиблює трагічність становища. Син убиває матір. Простежується багато контекстів, натяків. Символізація з вцілілою Україною.
Доктор Тагабат |
Чекіст, доктор, біла лисина, надто високий лоб; пожадливо, хижо п’є вино; голосно регоче з нерішучості і страху Андрюші; безапеляційно виносить вирок – «розстрілять!»; іронізує над святим почуттям любові до матері; діє холоднокровно; відкидає основоположні моральні засади; уособлення російського більшовизму; «alter ego» головного героя; садист; колишній лікар, який давав клятву Гіппократа; жорстока, бездушна людина з залізною волею; легко ламає волю Андрюші; раціонально використовує шанс, подарований долею; втілення мефістофельського начала. |
«Цей доктор з широким лобом, з холодним розумом і з каменем замість серця, – це ж він мій безвихідний хазяїн, мій звірячий інстинкт. І я… – нікчема в його руках, яка віддалася на волю хижої стихії…», «…доктор – злий геній, зла моя воля».
Характеристика образу Дегенерата.
- Хто такий дегенерат?
Словникова робота.
Дегенерат – 1. Людина з ознаками виродження, погіршення значної кількості рис (властивостей) організму порівняно з попередніми поколіннями; 2. Людина неприховано аморальної, негідної поведінки.
Деградувати – поступово втрачати цінні якості, занепадати.
Дегенерат |
Безумні очі; низенький лоб; чорна копа розкуйовдженого волосся; приплюснутий ніс; нагадує каторжника; «сторож»; «Вірний пес революції», символ виродження революції; «…є палач із гільйотини»; «сподвижник доктора»; вартовий з черепом дегенерата й душею палача»; не здатний мислити; «дегенеративна будова черепа»; узагальнений образ усіх осіб, що утворюють «чорний трибунал комуни»; викликає огиду в читача; уособлює найпримітивніші руйнівні люмпенські сили, приведені в рух революцією. |
Характеристика образу Андрюші.
Андрюша |
«наївний» (довірливий) комунар; «чекіст мимоволі»; безвольний, переляканий; «завше мнеться»; «непевний голос»; «наївно печально каже»; «невеселий комунар»; «бідний Андрюша»; тривожний погляд на доктора; тремтливий голос; нерозбірливий підпис; бажання краще піти на фронт, подалі від чорного трибуналу; розгублене обличчя; преляканий; чудний; має «кволу волю»; постійно у сумнівах; дегенерує (звикає до свого права чинити насильство над іншими людьми); втілення м’якотілості і нерішучості, пригнічуваного нелюдськими обставинами гуманізму. |
Скласти цитатну характеристику образу головного героя.