Розділ . Модерна українська проза

Тема. Фольклорне тло повісті М. Коцюбинського “Тіні забутих предків”. Образи й символи.

І.Опрацювання навчального матеріалу

Виконайте вправу

 Розташуйте в правильній послідовності події

Iван та Марiчка – дiти природи. Природа i людина в фольклорi часто постають нерозривним цiлим. Краса оточуючого свiту породжує музику (до речi, пiдказану Iвановi казковим Щезником), а Марiчка засiває своїми спiванками гори i полонини – i зростають тi спiванки квiтами. А рушiйна сила цього – кохання, що є утвердженням людської духовностi, любов до всього живого, до природи i життя, до добра в усiх його проявах.

У  повісті М. Коцюбинський використав кілька демонологічних українських легенд. Наприклад, легенда про Бога та арідника, побудована на апокрифічному уявленні про те, що світ створений Богом за допомогою диявола, тобто несе на собі обидва начала світобудови – добро і зло. Тому світ пронизаний не тільки добрими силами, але й злими. Між ними точиться постійна боротьба в природі. Боротьба двох начал відбувається постійно і в людині, оскільки вона є часткою природи, підкорюється її законам.

Перегляньте презентацію

Міфічні істоти в повісті “Тіні забутих предків”

Мольфар – чарівник; нявка – лісова міфічна істота у вигляді дівчини, в якої зі спини видно внутрощі . 

Арідник – злий дух; чорт, дідько.

Щезник – за давніми віруваннями гуцулів чорт, що раптово з’являється, раптово зникає, і скликає всіх міфічних істот у танок.

Чугайстер – веселий , життєрадісний, оброслий чорною або білою шерстю лісовик із блакитними очима. Він танцює, співає, полює на мавок, які заманюють молодих лісорубів та пастухів у нетрі й гублять їх.

Ватра – вогнище( найщиріший людський помічник)

Вода- може бути доброю, а може – смертоносною ( під час повені гине Марічка), згадується на сторінках повісті 113 раз

Земля – нейтральний образ,проте іноді ніби передбачає ще не існуючі події

Важливе, суто міфологічне значення в повісті має вода. У міфології багатьох народів вона вважається живодайною силою, оскільки приносить природі жадану вологу, оживлює все живе, напоює. Але вона не така чиста, як вогонь, в ній може водитися нечиста сила. Помітимо, що знайомство Івана та Марічки відбувається саме біля води. Вода об’єднує і роз’єднує героїв, оскільки вбиває Марічку. Вода може бути спокійною, а може бути й шаленою – повінь. Але так чи інакше, ця сила відіграє ключову роль у сюжетній будові повісті.

Не менш важливу роль відіграє в повісті і вогонь – очищуюча жива сила, захисний оберіг, який відлякує нечисту силу, охороняє людину, допомагає їй у її повсякденному житті.

Будуючи свій твір, М. Коцюбинський орієнтується також на дуже важливу в світовій міфології міфологему «світового дерева», яке є прообразом міфологеми людини. Це дерево має три поверхи – нижній, середній і верхній. Воно об’єднує життя з потойбіччям, виступаючи єдиним стрижнем усієї світобудови. Життя Івана ніби рухається в різних рівнях світового дерева. Кохаючи Марічку, хлопець весь час живе серед зелених дерев, насолоджуючись красою природи. Одружившись з Палагною, герой ніби заземлюється, прикипає до землі – середнього рівня – і поринає в суто буденні інтереси. А смерть Марічки вибиває з-під нього ґрунт, і герой опиняється в потойбічні закликаний нявками до лісу. Серед галявини в лісі він бачить тепер тільки мертві дерева, попереду нього тільки прірви.

Таким чином, повість ніби ділиться навпіл. Перша половина пов’язана з живим життям, живою коханою Марічкою, а друга – це мертвий світ, Марічка-нявка. А в центрі цієї міфологічної світобудови стоїть Іван – стрижень світу. Він об’єднує реальність з потойбічністю саме силою свого кохання, силою прагнення побачити кохану.

М. Коцюбинський використав у творі коломийки як жанр усної поетичної творчості Гуцульщини. Цим він показує нам щире, чисте кохання дітей природи, їх потяг до прекрасного, душевну красу. Трагічно обривається поетичне, духовно багате, вражаюче своєю гармонійністю кохання Івана і Марічки. Зі смертю коханої життя для Івана втрачає свій сенс. Поклик кохання і муки породжує в його душі ілюзії, фантастичні образи (танок з чугайстром, зустріч з мавкою). Він хоче смерті і знаходить її. Герой гине, аби не підкоритися злу, але своєю смертю він перемагає зло, жорстокість і бездуховність.

При зустрічі з Марічкою Іван грає мелодію невідомої пісні. З його мережаної дудки “…з гори на гору, з поточка в поточок — пурха коломийка, така легенька, прозора, що чуєш, як од неї за плечима тріпають крильця…”:

Ой прибігла з полонини

Білая овечка.

— Люблю тебе, файна любко,

Та й твої словечка.

Іван кохає чисту, багату душею Марічку. Вона завжди поділяла щастя і горе, вилите Йваном на флоярі, обзивалася на його гру, “як самичка до дикого голуба, — співанками”.

Твір дає чудову можливість пересвідчитись у тому, що коломийки якнайкраще передавали душевний стан їхніх творців, навіть коли йшлося про побут:

Ой як будуть вівчарики

Білі вівці пасти,

Будуть мої співаночки

За кресаню класти…

Коломийки допомагають ще раз переконатися в поетичній обдарованості, духовній красі, людяності, в здоровій, чистій душі нашого народу.

Письменник знаходить такі прийоми зображення, які дають нам змогу зрозуміти, що все неймовірне, фантастичне в повісті є лише плодом уяви людей, відчути, що вигадка чи легенда зросла на основі реальної дійсності, міцно вкорінена в ній. Тому, наприклад, мальовнича картина відвернення мольфаром Юрою важкої, насиченої градом хмари, сприймається нами як тривожний сон Палагни. А зустріч Івана з Марічкою – нявкою, їхня довга подорож лісом, розмова про найсокровенніше, спогади, втеча нявки, несамовитий танок з Чугайстром – усе це пояснюється психологічним станом людини із вкрай збудженою уявою, людини, що не може забути образ коханої, завжди бачить її наяву, всюди чує її голос, розмовляє з нею.

Коцюбинський розумів, що специфічні умови життя в горах, тяжке матеріальне становище, віддаленість від культурних центрів – все це було важливим чинником збереження архаїчного, первісного не тільки в побуті, а й духовній культурі, у віруваннях, в світосприйманні. Гуцул вірив, писав Коцюбинський, «що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку: оленів, зайців і сери; що там блукає веселий Чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роззирає наявки; що живе в лісі голос сокири. Вище, по безводних далеких недеях, нявки розводять свої безконечні танки, а по скелях ховається щезник. Міг би розказати і про русалок, що гарної днини виходять з води на берег».

Значну роль у творі відіграють ворожіння. Ворожать Палагна, мольфар Юра. Але це грубі сили в повісті, їх тягне одне до одного, вони уособлюють жорстокість, бездуховність, зло. «Од його слова гинула худоба, сохла й чорніла, як дим, людина, він міг наслати смерть і життя, розігнати хмару і сперти град…»

В епілозі повісті митець показує діалектику життя і смерті, а саме в обряді похорон. Обряд цей у гуцулів сповнений ритуального і таємничого змісту. Тут і ридання за померлим, і веселощі, гомін юрби. В основу цього обряду лягли власні спостереження автора: «У селі попав на оригінальний обряд. Вночі вмерла десь стара жінка – і ось з далеких хат зійшлися люди. На лавці під стіною лежить покійниця, горять перед нею свічки, а в хаті поставлені лавки, як в театрі, і на них сидить маса народу. Тут же, у покійниці в сінях зібралась повеселитись молодь. І яких тільки ігр не було. Сміх роздавався безперервно, жарти, поцілунки, крик, а покійниця скорботно стулила уста, і мигтять похоронним блиском свічки. І так всю ніч». Треба «якнайбільше людей задержати у хаті, особливо вночі, аби хатнім не було лячно і скучно» [Коцюбинський 2005 : 167-172].

Так поєднуються і смерть, і життя, і оптимізм людини, яка в цьому обряді виказує свою зневагу до смерті. Цей похоронний звичай має певний філософський смисл, показує тріумф життя над смертю, є виявом світогляду народу. Гуцул не хоче довго замислюватися над смертю людини, оплакувати померлого.

Отже, постає питання чому ж М. Коцюбинський цілком занурив своїх героїв у світ напівреальний – напівфантастичний? На думку Юрія Кузнецова : «Автор намагався відтворити специфіку ментальності свого народу, схильність його оживлювати все навкруги себе, намагання естетизувати навколишній світ саме через споріднення його з міфом. З другого боку, саме фантастично-міфологічне тло дозволяло авторові передати природну основу натур його головних героїв, вписати їх у природне середовище, оскільки чистота їхніх душ відповідала чистоті гірських джерел і живодайній силі міфологічного вогню» [Кузнецов 1989 : 186]. Письменник у творі піднімає вічну проблему – проблему кохання, і вирішує її по-своєму – трагічно, адже на тлі чарівної природи Карпат це кохання сприймалося як ідеальне, як таке, що заслуговувало на вічність. Але трагічне завершення кохання героїв змушує читача глибоко замислитися над справжніми життєвими цінностями.

Прочитавши повість «Тіні забутих предків», можна зрозуміти яким неоціненним скарбом є фольклор, який віками формував і продовжує формувати моральний світ поколінь. Фольклор – енциклопедія життя народу, свідчення його духовної сили і краси. Фольклорні матеріали у повісті цінні тим, що дають можливість відчути атмосферу минулого, розвивають історичну пам’ять, допомагають «…краще пізнати, хто ми і чиїх батьків діти»

Отже, повість «Тіні забутих предків» стала не тільки одним з кращих творів про чарівний світ карпатських горян, а й прозвучала величним гімном красі життя, світлим почуттям людини. Крім того, цей твір став справжньою енциклопедією української етнографії.

ІІ.Закріплення матеріалу

Перегляньте відео

2. Виконайте вправу

Тіні забутих предків. Тест

ІІІ.Домашнє завдання

Складіть цитатну характеристику образів Івана та Марічки