Розділ. Установлення й утвердження комуністичного тоталітарного режиму в Україні

Тема. Колективізація та Голодомор

Основні поняття: “розкуркулення”, “Голодомор”, “геноцид”

І. Опрацювання навчального матеріалу

Узявши курс на індустріалізацію влада одразу зіткнулася з трьома проблемами: коштів, сировини й робочих рук для розвитку індустріалізації. Одержати все це можна було від селянства, що становило переважну більшість населення.

Керівники більшовицької Росії вважали, що для побудови соціалізму у сільському господарстві слід скасувати приватну власність на землю і перейти до колективного ведення господарства.

Особливе занепокоєння влади викликає Україна. Потужна національна еліта, економічно незалежне і національно свідоме селянство становлять головну загрозу для комуністичного режиму.

1927 р. – ХV з’їзд ВКП(б) – курс на колективізацію.

Курс на суцільну колективізацію офіційно проголосив листопадовий (1929 р.) пленум ЦК ВКП(б). Через місяць Сталін прямо заявив, що необхідно “насаджувати на селі великі соціалістичні господарства у вигляді радгоспів і колгоспів” .

Словник

К о л е к т и в і з а ц і я — це процес об’єднання дрібних селянських господарств у колективні.

Розкуркулення – конфіскація у куркулів засобів виробництва, їх економічне пограбування. Перша хвиля розкуркулення тривала у січні-березні 1930 р.,  друга хвиля відбулася восени 1930 р..

Г О Л О Д О М О Р  –  штучно організований більшовицькою владою голод 1932 – 1933 рр. в Україні.

Чорна дошка – метод покарання селян за невиконання норми хлібозаготівель. Забороняли постачання товарів у цей населений пункт, вивозили всі їстівні продукти.

Паспортна система – “порядок адміністративного обліку, контролю та регулювання пересування населення шляхом введення для останнього паспортів…” Система внутрішніх паспортів була впроваджена в СРСР у грудні 1932 р.. Засуджені, позбавлені права голосування на виборах (не зайняті суспільно корисною працею, священики, розкуркулені, втікачі з села  й т. ін.), військовослужбовці та селяни паспорти не отримували.

Перегляньте:

Методи впровадження колективізації:

• «Революція згори»: силовий тиск та залякування селян;
• опора на комуністів та безземельних селян-пролетарів;
• примусова організація колгоспів;
• ліквідація заможних господарів (розкуркулення);
• заборона залишати село.

Агітаційні плакати 30-х років свідчать про те, що влада підтримувала  найбідніше  селянство,  а  з  іншого – розпалювала   класову  ворожнечу  на  селі. Колективізація в СРСР  розцінювалась як рай для селян, але методи її впровадження були інші.

Темпи суцільної колективізації фактично означали війну проти селянства, яке у відповідь чинило масовий спротив.

Форми опору селянства:

–         антиколгоспні й антирадянські виступи (за приблизними підрахунками, загальна кількість повстанців в Україні 1930 р. становила майже 40 тис. чол.);

–         селянство почало продавати або забивати худобу, ховати чи псувати реманент.

У 1928-1932 рр. в Україні було винищено близько половини поголів’я худоби. На його відновлення потрібні були десятиліття.

У ході колективізації постало питання про  долю заможних селян. Офіційна ідеологія зображувала  куркулів як лютих ворогів радянської влади, жорстоких експлуататорів. Проти заможних селян було посилено оподаткування, обмежено оренду землі, заборонено використовувати найману працю, купувати машини, реманент.

У  грудні 1929 р. на конференції  Й. Сталін поставив завдання «ліквідації куркульства як класу». 30 січня 1930р. була опублікована постанова ЦК ВКП(б) «Про захо­ди по ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації».

  ОЗНАКИ КУРКУЛЬСТВА

–         використання найманої праці;

–         пара коней;

–         використання механічного двигуна в господарстві;

–         наявність млина, олійниці, кузні, зернотертки, шкуродерні.

Особливо інтенсивно терор проти заможних селян провади­вся в перші місяці 1930 р. На 1 червня було «розкуркулено» 90 тис. селянських господарств України, що становило 1,8 % їхньої загальної кількості. Конфісковано й передано в колгос­пи худоби, різноманітного реманенту, будівель на суму 90— 95 млн крб.

У 1931 р. було «розкуркулено» ще 23,5 тис. сімей, або близько 150 тис. чол. Випадки «розкур­кулення» траплялися й у наступні роки. Всього в Україні за роки колективізації експропрійовано близько 200 тис. селян­ських господарств. Разом з усіма членами сімей це становило приблизно 1,2-1,4 млн чол.

Характерно, що під «розкуркулення» потрапляли не лише заможні господарства, а й ті, які не погоджувалися йти в колгоспи. їх називали «підкуркульниками».

По суті, кампа­нія «ліквідації куркульства як класу» була формою репресій щодо всього селянства. Загроза «розкуркулення» висіла над селянами й примушувала їх вступати у колгоспи.

Понад половину з них – близько 860 тис. чол. – виселили на Північ і до Сибіру. Ця безправна категорія населення називалася «спецпереселенцями», зазна­вала нелюдських страждань, використовувалася на найваж­чих роботах. Багато з них, особливо літніх людей, дітей, жінок, загинуло.

Улітку 1932 р. Україна мала повернути в рахунок погашення позики 8 млн 250 тис. пудів зерна понад встановлену норму хлібозаготівель.

7 серпня 1932 року з’явилася постанова ВЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», відома під назвою «Закон про п’ять колосків». Розкрадання майна колгоспів каралося розстрілом, за «пом’якшувальних обставин» — позбавленням волі на строк не менше 10 років. «Законом про п’ять колосків» фактично людям було заборонено володіння їжею.

За кілька днів до того, 4 серпня 1932, надіслано лист Й. Сталіна до Л. Кагановича — повідомлялося про повернення проекту декрету про охорону суспільного майна з правками та додатками, надано вказівку видати його якомога швидше. У пункті третьому запропоновано ОДПУ залучати озброєних осіб для охорони залізничних вантажів (ешелони з зерном) та надавати їм право розстрілювати на місці осіб, які посягнули на розкрадання залізничних вантажів.

11 серпня 1932 Сталін в листі Кагановичу вимагав направити спеціального листа ЦК ВКП(б) до партійних і судово-каральних органів про застосування закону про охорону громадської власності та боротьбу проти спекулянтів. Підкреслював, що «найголовніше зараз — Україна», оскільки справи в Україні дуже погані. Повідомлялося, що в двох областях України близько 50 райкомів висловилися проти плану хлібозаготівель, визнавши його нереальним. Висловив звинувачення на адресу українських керівників (генерального секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора, Власа Чубаря та голови ДПУ УСРР Станіслава Реденса), а також побоювання втратити Україну через підривну діяльність агентури Юзефа Пілсудського та наявність свідомих і несвідомих петлюрівців, а також прямих агентів Пілсудського в ЦК КП(б)У. Пропонував вжити рішучих заходів для виправлення господарської і політичної ситуації в Україні: зняти з посади генерального секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора та поставити на його місце Л. Кагановича; висунути на посаду голови українського ДПУ В. Балицького, пересунувши С. Реденса на посаду заступника; замінити В. Чубаря іншим керівником, наприклад Г. Гриньком; перетворити Україну в найкоротший строк на фортецю СРСР «і грошей на це не шкодувати».

У світі сталося багато трагедій, які забирали життя людей.

Коли гинуть люди від стихійного лиха, аварії літака чи потягу, виверження вулкану – це одне. Коли люди гинуть на війні, захищаючи свою Батьківщину від ворогів, – це друге. А коли люди гинуть від голоду – це зовсім інше. Особливо – голоду, який створили навмисно. Ви вже знаєте, що в Україні родючі землі і вона багата хлібом. Ще нашу Україну називали «житницею Європи».

Хіба можна уявити, що народ – хлібороб помирає від голоду?

У ті часи жертвами ставали не окремі люди, винищувались цілі села. Від голоду помирали і старі, і молоді. Найстрашніше – помирали діти.

Людей свідомо морили голодом. Це злочин проти людини. Це злочин проти народу. Це злочин проти усього людства.

А чи так давно це сталося? Ні. Ще досі живі свідки тих часів. Серед них можуть бути ваші родичі. Запитайте у них, що вони знають про Голодомор. Можливо ви почуєте від них багато нового і страшного, але не бійтеся чути це. Не бійтеся питати про це.

Ця трагедія ніколи немає повторитися. Наша пам’ять не дозволить нікому це зробити.

Це наша історія. Ми не можемо її викреслити з нашої пам’яті. Ми не можемо це забути.

                    З 1998 р. в Україні  на законодавчому рівні було започатковано відзначення Дня пам’яті  жертв Голодомору кожну четверту суботу листопада,  а в 2006 році Верховна Рада  ухвалила Закон України «Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні», який  визнає Голодомор геноцидом українського народу.

Тривалий період часу про голодомор в Україні забороняли навіть згадувати.  На зняття табу з теми Голодомору першим відреагувало документальне кіно:

У 1983 р. у Канаді виходить перший у світі фільм тоді ще, за визначенням, про голод – «Незнаний голод» Т. Гукала, а 1984-му – документальна стрічка С. Новицького «Жнива розпачу» із залученням кінохроніки, архівних документів і свідчень очевидців.

-         в 1989 році вийшли фільми «33-й … спогади очевидців» Н. Лактіонова-Стезенка та «Ой, горе, це ж гості до мене» О. Коваля,

-         «Пієта» (1993) М. Мащенка,

-          тетралогія «Українська ніч 33-го» (1994) Л. Мужука і В. Георгієнка.

ІІ. Закріплення матеріалу

1. Дайте відповіді на  запитання:

Що таке колективізація?

Коли був проголошений курс на колективізацію?

Хто такі куркулі?

Якою була мета боротьби з куркулями? Які її наслідки?

Чому тривалий період часу про Голодомор заборонялось навіть згадувати в ЗМІ?

2. Розгляньте таблицю і карту. Які висновки можна зробити? Назвіть регіони з найбільшою смертністю.

Джерело :

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D1%80_%D0%B2_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96_(1932%E2%80%941933)#/media/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Ukraine_famine_map.png

ІІІ. Домашнє завдання

Складіть логічний ланцюжок щодо перебігу колективізації.