Розділ. Установлення й утвердження комуністичного тоталітарного режиму в Україні

 Тема. Україна в 1923 – 1928 роках

Основні поняття: “комуністичний режим”, “коренізація (українізація)”

І. Опрацювання навчального матеріалу.

1921 року в Україні було створено Всеукраїнську надзвичайну комісію для боротьби проти неписьменності серед дорослих. 1923 р. розпочало діяльність товариство “Геть неписьменність!”.  До 1927 р. в Укоаїні навчилися читати й писати 2 млн осіб.

Важливим складником змін у суспільно-політичному житті УСРР стала політика коренізації.

         Коренізація — політика залучення представників корінного населення радянських республік до місцевого керівництва та надання офіційного статусу їхнім національним мовам, унеможливлення реального національного самовизначення, утвердження національних державних форм, оформлення кооперативної системи за національною ознакою тощо.

Основні напрями цієї політики визначив XII з’їзд РКП(б) 1923 р.

Серед них:

підготовка кадрів корінної національності для партійного й державного апарату;

організація навчальних і культурних закладів, преси, книговидавничої справи мовами корінних національностей;

висвітлення національної історії, збереження національних традицій.

Політика коренізації набувала  на місцях відповідних національних форм. В УСРР ця політика отримала назву “українізація”.

Складові українізації:

підготовка та залучення кадрів із представників української національності до партійних та державних органів та установ;

запровадження в усіх установах та навчальних закладах української мови;

видання газет, журналів, книжок українською мовою;

всебічний розвиток української культури і партійне керівництво нею;

глибоке вивчення національної історії, відродження традицій;

створення умов для розвитку мови та культури всіх національних меншин, які мешкали в Україні.

Українізацію підтримували   політики Шумський Олександр Якович та Скрипник Микола Олексійович

Олександр Шумський                    Микола Скрипник

Проте більшість керівного складу державного й партійного апарату КП(б)У не виявляла бажання здійснювати українізацію. У 1923 р. тільки 6 % відповідальних працівників заявили, що знають українську мову. У державному апараті республіки питома вага українців на той час становила близько 35 %. Партійне й державне чиновництво чинило опір українізації.

За час проведення політики українізації ситуація в УСРР змінилася: наприкінці 1927 р. кількість українців серед службовців держапарату становила 45 %. У тому ж році на українську мову викладання перейшло 80 % загальноосвітніх шкіл, 50 % технікумів, 25 % інститутів. Українська мова впроваджувалася в деяких військових частинах та школах командного складу. На українську мову було переведено 2/3 діловодства. Українською мовою видавалося більше половини книг і журналів, повністю велося радіомовлення, випускалися майже всі кінофільми. Унаслідок коренізації 1927 р. в Україні діяли також 351 польська школа, 592 німецькі, 480 єврейських.

Проте московський центр розглядав політику коренізації як засіб зміцнення радянської влади. Досягнувши цього, партійне керівництво відразу, із середини 20-х років, почало гальмувати українізацію, а на початку 30-х років українізацію було зведено нанівець.

Перегляньте відео

20-ті роки були часом політики коренізації, яка в Криму набула форми “татаризації”

Зважаючи на стратегічне завдання розгортання пролетарської революції на Сході Кремль квапився із визначенням статусу окупованого Кримського півострова. 21 січня 1921 року на спільному засіданні Кримревкому і обкому РКП(б) розглядалося питання “Про політичні взаємовідносини Криму з РСФРР та УСРР”, яке завершилося резолюцією: “Визнати найбільш бажаним підпорядкувати Крим безпосередньо Москві в якості окремої одиниці, надати їй назву “Кримська автономна область”.

            Боротьба всередині кримської парторганізації оберталася навколо форми автономії: одні бажали відсунути татар від влади, а інші — створити кримськотатарську автономію, незважаючи на те, що татари являли собою національну меншину. Заключний етап у конструюванні органів радянської влади розпочався з розгляду на оргбюро ЦК РКП(б) питання про стан справ у Криму. 19 вересня 1921 року після вивчення матеріалів двох ворогуючих між собою угруповань кримських керівників оргбюро ЦК прийняло рішення відкликати Івана Акулова з півострова і рекомендувати на посаду голови ЦВК Кримської республіки Юрія Гавена, а на посаду голови РНК — Сахиб-гару Саїд-Галіїва. Колишній чорнороб з початковою освітою, який виріс до голови РНК Татарської АСРР, Саїд-Галіїв був обраний для виконання цієї місії не випадково — майбутня республіка в Кремлі розглядалася як форпост просунення більшовицького проекту на Схід.

            18 жовтня 1921 року була прийнята постанова ВЦВК і РНК РСФРР “Про Автономну Кримську Радянську Соціалістичну Республіку”, що створювалася як територіальна автономія в складі РСФРР. Її затвердив Всекримський установчий з’їзд рад робітничих, селянських, червоноармійських і червонофлотських депутатів, який працював у Сімферополі 7-11 листопада 1921 року. 10 листопада його учасники одноголосно ухвалили Конституцію Кримської СРР, яка, зокрема, затверджувала російську і татарську державними мовами.

            Кримська АСРР розглядалася лише як інтегральна частина Російської федерації. В такому статусі вона проіснувала до 30 червня 1945 року, коли після депортації кримських татар Кримська АРСР була перетворена на звичайну область у складі РРФСР.

Перегляньте презентацію за посиланням

Презентація з історії України Автономна Кримська Соціалістична Радянська Республіка

Ставлення радянської влади до церкви

1. Політика атеїзму

2.Релігія й церква – пережитки самодержавства, вороги нового суспільства.

3. У роки громадянської війни руйнували храми, монастирі, піддавали репресіям священиків.

4. 1921 – 1923 рр. у період голоду розпочалося масове вилучення церковних цінностей  для продажу їх за кордон для придбання зерна.

5. Конфлікт між владою і церквою.

11 жовтня 1921 р. була створена УАПЦ (Українська  автокефальна православна церква ), яку очолив  Василь (Липківський)

Дозвіл на існування УАПЦ був тимчасовою поступкою центральної більшовицької влади національно-релігійним почуттям українського народу. 1928 року розгорнулося переслідування автокефальної церкви з метою її повного знищення.

УАПЦ саморозпустилася 1930 р. В.Липківського за рішенням “трійки” при Київському НКВС СРСР було страчено.

ІІ.Закріплення матеріалу.

1. Дайте відповіді на запитання:

Коли і з якою метою був проголошений курс на коренізацію?

Що таке коренізація?

Якої форми набула коренізація в Україні?

Хто підтримував українізацію?

Схарактеризуйте складові українізації.

2. Виконайте вправу за посиланням

https://learningapps.org/8900971

3.  Виконайте тест

Тест.Україна в 1923-1928 рр

ІІІ. Домашнє завдання

Запишіть наслідки українізації