Написати конспект, відповідно до поданого матеріалу

Історія людства позначена послідовною зміною куль­турних епох. Остання з них дістала назву доби постмодерну. У мак­симально широкому контексті під постмодернізмом розуміють «гло­бальній стан цивілізації останніх десятиліть, усю суму культурних настроїв і філософських тенденцій» (О. Вайнштейн), що пов’язані з відчуттям завершеності цілого етапу культур історичного розви­тку, вичерпаності «сучасності»… Віяння, які породили постмодерн, віддзеркалили зміни в житті людства, розчарованого результатом реалізації світових ідей, що панували у XX ст., і проектів «законодав­чого розуму», який підійшов до межі самознищення й шукав шляхи співіснування таких відмінних одне від одного, занурених у власні інтереси рас, народів, націй, державно-політичних і релігійних си­стем, не кажучи вже про окремих людей. Аби вижити, суспільства сьогодні «змушені виробити й засвоїти менталітет, який є адекват­ним інструментальній могутності й передбачає надзвичайно високу міру терплячості, готовності до самокритики й компромісів» (А. На- заретян). Весь багатовіковий досвід зазнав переосмислення, послу­гував базою для виявлення цінностей, що з’єднають людство й не бу­дуть прив’язані до будь-якої однієї ідеології, релігії, філософії.

Постмодерн — це «феномен, що передбачає діалог на основі вза­ємної інформації, відкритість, орієнтацію на розмаїття духовного життя людства» (Н. Маньковська).

Ось які глобальні проблеми нового в другій половині XX ст. ми­стецького явища ми будемо з’ясовувати на сьогоднішньому уроці.

• Який «рецепт» порятунку людства від самознищення пропонує Ґ. Маркес?
• Яка з тем, проблем твору «Сто років самотності» близька осо­бисто вам, чому?
• Чи є для людини, на ваш погляд, речі, страшніші за самотність?

1. Робота учнів зі словником літературознавчих термінів

Постмодернізм — світоглядно-мистецький напрям, що в остан­ні десятилітті XX ст. прийшов на зміну модернізму.

Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи роз­паду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно – філософських, економічних, політичних.

Уперше термін «постмодернізм» згадується в роботі німець­кого філософа Рудольфа Панвіца «Криза європейської культури» (1914), але поширився він лише наприкінці 1960-х років спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі — у літературі, маляр­стві та музиці.

Як філософська категорія термін «постмодернізм» отримав роз­повсюдження завдяки філософам Ж. Дерріда, Ж. Батаю, М. Фуко й особливо книзі французького філософа Ж.-Ф. Ліотара «Стан Постмодерну» (1979).

Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвіду, визна­ли марносилі спроби поліпшити світ, утратили ідеологічні ілюзії, уважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з’являється від­чуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним уважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття.

Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому ознаками еклектики, тяжінням до стилізації, цитуванням, переінакшенням, ремінісценціям, алюзіями. Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва в попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворен­ня й тиражування.

Енциклопедія літературних напрямків і течій подає такий спи­сок ознак постмодернізму:

• культ незалежної особистості;
• потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;
• прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;
• бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;
• використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;
• зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);
• суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;
• сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;
• запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно- композиційному, а й на образному, мовному рівнях;
• присутність образу оповідача;
• іронічність і пародійність.

Розглянемо різні точки зору на співвідношення модернізму й постмодернізму.

Американський літературознавець Ігаб Хассан відзначає такі ознаки постмодерністської літератури:

• невизначеність;
• фрагментарність;
• деканонізація;
• втрата «Я»,
• іронія;
• гібридизація;
• карнавальність;
• сконструйованість.

Порівняльна таблиця «модернізм-постмодернізм» за Брайніним-Пассеком

Серед перших виразно постмодерністських творів — романи У. Еко «Ім’я троянди» (1980), П. Зюскінда «Запахи» (1985), Д. Апдайка «Версія Роджерса» (1985), Т. Пінчона «Веселка гравітації» (1973).

Прочитайте висловлювання літературознавців про постмодер­нізм, прокоментуйте їх. Яке з них вам найбільш зрозуміле?

«…Постмодернізм — це відповідь модернізму: якщо вже мину­ле неможливо знищити, бо його знищення веде до німоти, його тре­ба переосмислити: іронічно, без наївності…» (У. Еко).