Написати конспект, відповідно до поданого матеріалу, перегляд презентації.

https://www.youtube.com/watch?v=fl2fMNafXao

Сьогодні ми ознайомимось із життям і творчістю одного з представників постмодернізму – Милорада Павича, розкриємо особливості його постмодерністського твору; розвиватимемо навич­ки роботи з електронною книгою, уміння аналізувати твори постмодернізму, «розшифрувати» їх; розширюватимемо наш кругозір; виховуватимемо повагу до літератури, естетичні смаки.

 1. Що таке постмодернізм у літературі другої половини XX ст.?

2.Назвіть основні риси постмодернізму.

3.Яких найвідоміших прозаїків постмодернізму ви знаєте?

 
Майбутній письменник Милорад Павич народився у Бєлграді (Сербія), що на березі Дунаю, 15 жовтня 1929 року. В автобіографічному нарисі Павич, описуючи своє народження, особливо підкреслював те, що він з’явився на світ під знаком Терезів.

Його батько був скульптором, а мати — учителькою в гімназії (викладала філософію). Їх поєднала любов до спорту, особливо захоплювалися закохані лижами і вправами на гімнастичних снарядах. Перші дитячі спогади маленького Милорада пов’язані з материними родичами, які жили на протилежному боці Дунаю, на березі річки Тамиш, у місті Панчево. У них був там свій будинок, а в околицях Панчева — хутір вз кіньми, коровами, стайнями, колодязем і виноградниками. Батько з матір’ю, прихопивши Милорада та його старшу сестричку, частенько каталися човном по Тамишу й гостювали в маминих родичів. Найчастіше бували в діда Аца, який мав великий баштан, де вся сім’я ласувала кавунами. Багато чого із того зачарованого світу Панчева пізніше потрапило в прозу письменника. Твори Павича дуже нагадують твори українського письменника й кінорежисера                    О. Довженка: у них таке ж відчуття рідної землі та природи, той самий дух і світосприйняття, що й у автора «Зачарованої Десни».

Учився Милорад Павич у школі імені Карагеоргія в Бєлграді. З першого класу до школи ходив самостійно. Батько лише одного разу відвів хлопчика до закладу, оформив документи й сказав, що тепер той буде самостійно щодня о восьмій годині приходити на уроки. «Я так і робив, адже школа була поруч із будинком, і все це не здавалося мені дивним,— згадував Павич.— Узагалі ж, ще до того як я почав учитися, я ходив у якийсь французький дитячий садок, що знаходився в тім же дворі, що й школа, я пам’ятаю кумедну француженку, яку ми називали «тітка Дроль».

1949 року М. Павич вступив до Бєлградського університету, а 1954 року закінчив відділення літератури філософського факультету. Це були важливі роки в житті майбутнього письменника: він здобував різноманітні знання, йшло формування світогляду та його світосприйняття. Саме тут, в університеті, Павич почав писати, відпрацьовуючи свій оригінальний стиль. «Тоді я був здатний писати о будь-якій годині дня або ночі, — згадував письменник. — Сьогодні пишу тільки вечорами або зранку».

Слід відзначити, що в родині Павичів Милорад був не першим і не єдиним письменником: у родоводі по батьківській лінії письменники були ще у ХVIII ст. У цій славетній родині завжди хтось займався літературою. Так, наприклад, Емерик Павич ще 1768 року опублікував книгу поезій, він писав десятистопним віршем народного епосу. Сам Милорад Павич ще з дитинства хотів бути схожим на дядька по батьківській лінії, Миколу Павича, який у той час, у середині ХХ ст., був відомим письменником. Милорад хотів продовжити літературні традиції своєї родини і був дуже радий, що йому вдалося зробити це. «Я завжди любив слухати, як мій дядько Микола, який був чудовим оповідачем, мій дід Аца та моя тітка по матері Емілія згадували випадки з історії нашої родини,— напише у автобіографічних нарисах уже всесвітньо відомий письменник.— При цьому я мимоволі навчався майстерності усного оповідання. У Панчеві в мене було чотири бабці. Одна з них — Козара — була красунею й залишалася нею до глибокої старості. Вона краще за інших її сестер уміла вчинити тісто й могла заспівати пісню про кожен знак Зодіаку, я потім знаходив ці пісні в старовинних календарях кінця ХVIII — початку ХІХ ст.».

Тісний зв’язок із народними витоками, фольклорною літературою привели до появи оригінальної поезії і прози Милорада Павича. Він — автор декількох поетичних збірок і численних романів. Добре володіючи російською та англійською мовами, Павич проявив себе як майстерний перекладач творів Пушкіна та Байрона. Професор Павич є дійсним членом Сербської Академії наук і мистецтва (1991), регулярно читає лекції в Бєлграді, Сорбонні, Регенбурзі, Відні. Твори Милорада Павича найбільш популярні в сучасного читача. «Вашингтон таймс» уважає його «оповідачем, який дорівнює Гомеру», південноамериканська критика характеризує Павича, як «найвидатнішого письменника сучасності» («Веха», Сан-Пауло), а в Іспанії він визнаний «однією з найвеличніших особистостей світової літератури» («Темпо», Мадрид).

Основні твори: «Хазарський словник», «Залізна завіса», «Внутрішня сторона світу», «Ліжко на трьох», «Кохання в Константинополі», «Російський хорт», «Скляний равлик».

Особливе місце у творчості Павича посідає оповідання «Дамаскин».
Автор активно використовує факти візантійської та поствізантійської куль­тури (будівництво храмів на всіх християнських землях за зразком візантій­ських). Письменник дає можливість вибору шляхів читання твору на двох його «перехрестях» (у тому числі на комп’ютері). Це є своєрідна гра з текстом і з чи­тачем, «відмова від монопольного права автора на істину».

Прочитати “Скляний равлик” М.Павича