№4 Загальна характеристика європейського театру. Розвиток драми-притчі. Виникнення «театру абсурду»

Назвіть характерні риси європейської прози другої половини ХХ ст.

♦ Що сприяло появі творів-антиутопій?

♦ Які теми є актуальними для літератури цього періоду?

— Театральне життя у другій половині ХХ ст. було пройняте духом найсміливіших експериментів: публіка стала свідком потужних естетичних вибухів, що руйнували канони драматичних жанрів, дію, композицію, сценічну мову. Намагалися створити п’‎єси без дії, без характерів, навіть без слів. На сценах ставили драми, що зображували стихію підсвідомого й царину мрії, зосереджені на передаванні «живої театральної емоції» та спрямовані на порушення інтелектуально-філософських питань. Особливо бурхливий розвиток драми- притчі відбувався на той час у німецькомовному театрі. Деякою мірою вона продовжувала традиції брехтівських «притч для сцени», хоча корифеї цього різновиду драми — М. Фріш і Ф. Дюрренматт — рішуче відмежувалися від будь-якої ідеологічної спрямованості своїх творів (на чому, як відомо, наполягав їхній попередник). На іншому полюсі театрального життя розквітав «театр абсурду» («драма абсурду», «абсурдистська драма»). На противагу інтелектуальній драмі-притчі, що змушувала глядачів замислюватися над важливими духовними й моральними питаннями життя, «театр абсурду» було спрямовано на відтворення емоцій, насамперед — спричинених потрясінням свідомості, яка стикнулася з незбагненним світом і абсурдністю буття.

Риси, парадокси та символи «театру абсурду» (запис до зошитів)

Абсурд — безглуздість, нісенітниця, те, що суперечить здоровому глузду. Також незвичайний, нелогічний, дивний випадок або феномен, що позбавлений сенсу, значення у розумінні людини та вважається протиріччям.

Запозичення у філософів-екзистенціалістів:

• ізольованість людини від зовнішнього світу;
• індивідуалізм і замкнутість;
• неможливість спілкування одного з одним;
• беззмістовність активних дій;
• непереможність зла;
• недосяжність для людини поставленої перед собою мети.

Філософські проблеми «театру абсурду»:

• сенс буття (зберегти в собі людину, не зрадити людяності та власній індивідуальності);
• здатність людини протистояти злу;
• причини осоромлення людей (за власними переконаннями, «заразився», втягнули силоміць);
• людська схильність ховатися від неприємностей;
• прояв світового зла — «пандемія масового безумства»

3. Розвиток драми-притчі (запис до зошитів)

Теорія літератури (запис до зошитів)

Трагікомедія — вид драматичних творів, що мають ознаку як трагедії, так і комедії . Трагікомедія заснована на трагікомічному світобаченні, яке пов’‎язане з відчуттям відносності наявних критеріїв життя, абсурдності буття, відмовою від моральних абсолютів, непевності в духовних цінностях Трагікомедія характеризується насамперед тим, що водночас трагічно й комічно вияскравлює ті самі явища, водночас трагічне і комічне взаємно посилюються, а співчуття автора до одного персонажа суперечить співчуттю до іншого

• Які тенденції були характерними для західної драматургії 1950-1970-х рр.?