Урок 9. Валер’ян Підмогильний. “Місто”. Морально-етичні колізії твору. Жіночі образи в ньому

Основну увагу автор зосереджує на «діалозі» героя і Міста. На фоні міста характер героя змінюється. До міста Степан приїжджає з благородними намірами і вивчитись, і повернутись в село. Навіть переживаючи ворожість до Міста, відчуває, що те завойовує його душу. Сильна натура, Степан, у свою чергу, прагне завоювати Місто. У цьому він не гребує ніякими засобами.

Роль жіночих образів, як один із аспектів характеристики головного героя. 

Етапи «просування» Степана до серця міста можна назвати, якщо згадати місця проживання його коханок.  Надійка – село; Мусінька – передмістя; Зоська – місто; еліту міста, зовсім відкритий стиль життя презентує Рита.

Надійка, яка мешкає в сараї (столярня) Гні­дих, де за стінкою жили корови — це символ села. (Степан від­чував себе чужим у місті. Навіть у книжках зосереджувалося все чуже, усі небезпеки. Поступово Степан розуміє, що місто треба здобути, а не ненавидіти. А він — це нова сила, що покликана із сіл змінити місто, він має стати на зміну гнилизні минулого, будувати майбутнє. Переконаний, що має навчатись, щоб потім повернутися до села).

1.Ставлення Надійки до Степана : Вона беззахисна перед Степаном, тихо й покірливо дає все, чого він вимагає: відверті лестощі, ніжність, підтримку й завжди доступний притулок, своє тіло.

2.Ставлення Степана до Надійки: Споживацьке, як до краму. Степан, коли дізнається про зв’язок Надійки з Борисом Задорожнім, своїм товаришем, спочатку обурюється: «Невже вона полюбить цього Бориса?». Згодом хоче відібрати те, що належить йому. Але втома та інші важливі проблеми заступили хлопцеві цей порив, тому Степан, «беручись до книжки, байдуже мовив: «Хай бере». Отже, узяв, віддав, спробував повернути й дуже здивувався її холодному прийому.

3.Чому Степан кидає Надійку?  Для Степана Надійка стала уособлення сільського минулого, яке примушувало на себе озиратися й заважало вільно дихати.

Мусінька (Тамара Василівна Гніда), яка мешкає в кухні Гні­дих. (Починає знайомитися з містом. Усвідомлює, що не повер­неться до села. Степан ще не відчуває себе причетним ні до села, ні до міста. Стан «непевної рівноваги між рудим френчем і сірим піджаком». Відчуває себе самотньо. Знайомиться з усім тим, що символізує причетність до міста: тістечка, магазини, кіно, міські жінки.

4. Ставлення Степана до Тамари Василівни «Мусіньки»: Мусінька – це справжня жінка, поруч з якою всі дівчати «були маніжними ляльками, які віддатися вважали за подвиг, самопожертву й невідплатну послугу».
5. Ставлення Мусіньки до Степана: Невибаглива жіночка, підпускала до себе Степана холодними ночами, годувала, не вимагала якогось особливого ставлення, кохання, приймала його таким, яким він є: жорстоким, ніжним або просто байдужим.
6. Чому Степан кидає Мусіньку? Вона своїм жертовним коханням, невибагливістю допомогла йому самоствердитися, але для його нового становища в місті потрібна була міська жінка.

Зоська Голубовська, мешкає в кімнаті на Львівській вулиці, яку віддав Борис Задорожній. (Прагне увійти до міського товари­ства, а Зоська як спосіб зробити це. Прагнення стати справжнім городянином. Зоська — це типовий міський персонаж. Символі­зує утвердження Степана в місті).

7. Чим Зоська відрізняється від інших дівчат? Вона палить, має коротку зачіску, а головне, у стосунках зі Степаном перебирає на себе активну роль.
8. Ставлення Степана до Зоськи: «Хлопець лишився невдоволений, примірявши її до себе…» Для Радченка Зоська довго залишається незрозумілою, він думає про те, що вона не змогла б вижити в селі. Зоська – перша жінка, яку він не спроможний так легко завоювати. Опір, що чинить дівчина, геть пригнічує Степана. Він витрачає на неї всі свої гроші, весь час і сили, забуває про навчання, роботу, його сутність охоплює суцільний хаос, але відмовитися від дівчини Радченко не може, адже чоловік ніколи не може змиритися з поразкою. Коли він майже змирився з думкою, що Зоська ніколи не стане його, удаючись до останніх спроб, нарешті заволодіває дівчиною.
9. Ставлення Зоськи до Степана: Віддавшись йому, Зоська цілком усвідомлює свою залежність. Якась приреченість та безвихідь відтпер відчувається в кожному слові та дії раніше такої непокірливої Зоськи. Коли Радченко після завоювання дівчини повертається до активного існування, Зоські залишається чекати їхніх побачень двічі на тиждень, ще й вислуховувати безкінечні дифірамби, складені самим Степаном, собі ж і присвячених. Зоська не витримує жорстокого розриву зі Степаном.
10. Чому Степан розриває стосунки з Зоською? Дуже скоро зустрічі з Зоською стануть обтяжливи й нудними для хлопця. Нарешті він грубо розриває стосунки: «Обридла ти мені. Відчепись од мене, от що!». І на тій же вечірці Радченко починає відверто фліртувати на її очах із Ритою, Зосьчиною знайомою. Зоська була для нього уособлення міста. Принижуючи цю дівчину не тільки морально й фізично, Радченко досягає своєї мети, заради якої прийшов, – завоювати місто.

Рита мешкає в «Справжній кімнаті» (простора, світла й окрема кімната у великому будинку десь в новому районі). (Степан від­чуває себе вже частиною міста. Він упевнений у собі. Прагне насолоджуватися всіма перевагами міського життя, компенсу­вати згаяний час. «Досі він любив жінок, випадково зустрінутих на його шляху, а сам ще не обирав». У стосунках з жінками він переходить від пасивного до активного вибору).

1. Чим приваблюють Степана стосунки з Ритою? Вона мешкає не в Києві, а в Харкові. Відтепер стосунки не будуть для нього надто обтяжливими, а навпаки, досить зручними. Подобається хлопцеві її вражаюча привабливість.

12.Чи можна сказати, що до Рити у Степана також споживацьке ставлення? Так. Бо його не цікавлять чесноти дівчини, достатньо її привабливості. Головне, щоб Рита і в майбутньому час від часу з’являлася в його житті, розвіюючи його думки та задовольняючи тіло. Вона допомагає цьому сільському хлопцеві позбавитися комплексу меншовартості.

3. Чому жодній жінці, з якою персонаж був близький, він не дав щастя? У серці Степана немає місця коханню, співчуттю, милосердю, а тому він – глибоко нещасна людина. Так, він розкрив своє творче я, досяг матеріальних благ, але сенсу життя так і не зрозумів. Така людина іншому щастя дати не може.

Висновок. Кімната символізувала фізичне утвердження в місті, зміцнення матеріального становища, а жінки — це немовби етапи внутрішньої еволюції Степана, етапи вживання його в міське се­редовище. Так, Надійка його цікавить, доки він відчуває свою внутрішню причетність до села, «вона була від села, що зблякло в ньому». А Зоська виступає вже як повністю персонаж міста. Жінки для Степана водночас — це порятунок від самотності в чужому для нього середовищі.

Жінок, які любили його, і серед яких Степан шукав спокою, він використовував у досягненні своєї мети. Штучність, фальшивість поведінки багатьох городян герой не відкине, а швидше перейме. Прокоментуйте слова Зоськи: «Душа у тебе погана».

– Чому, досягши успіху, Степан Радченко раптом захотів змінити своє міське життя на сільську працю?

Після досягнення певного становища він відчуватиме свою самотність. Тому все частіше спливатимуть спогади про село. Місто не принесе Степанові гармонії і спокою. Тип Степана Радченка характеризують як маргінальний. У сучасній літературі це тип людини, що опинилася на межі села й міста, ніби провисла між своїм природним середовищем, яке не в змозі відкинути, і новою, не в усьому зрозуміло культурою міського життя. Спочатку герой ненавидить місто, бо боїться його. Автор використовує метафори «ненажерне місто», «лещата міста», «темна безодня міста». Він, Степан, відчуває себе «жалюгідним селюком серед галасливого міста», « одним з безліч непомітних тілець серед каменю й розпорядку». Тому серед міських будівель, побачивши край місяця, несказанно зрадів: «Спокійний місяць, такий, я і він, сільський мандрівець, приятель його дитинства й вірних юнацьких мрій, втишив йому те злісне почуття, що була навіяла вулиця».

– Яку роль у цьому повинна була зіграти Надія? Чому вона з’являється не тільки на початку роману, а ще й у кінці?

Недаремно, на початку твору і в кінці спливає образ Надійки – сільської дівчини. Спочатку Степан тримається за неї, поки почував себе невпевнено у місті. Адже дівчина – уособлення села: добра, наївна, щира, боязка. А у кінці роману ностальгія за селом знову приводить героя до цієї жінки. Але його вже зустрічає не природна щирість почуттів та емоційність, а холодно втомлена маска заміжньої жінки. Міська прагматичність, раціоналізм, потреба захищати себе змушують колишніх «селюків» «одягти» маски.