Розділ. Україна в період загострення кризи радянської системи.

Тема. Політико-ідеологічна криза радянського ладу в УРСР.

І.Опрацювання навчального матеріалу.

Період 1964–1985 рр. в історичній і публіцистичній літературі отримав назву «застій». Ця назва не зовсім точно відображає процеси, що відбувалися в другій половині 1960-х — першій половині 1980-х рр., але відзеркалює загальну тенденцію соціально-економічного і політичного розвитку радянської системи. Застій не передбачає припинення розвитку країни. Здійснювалися реформи (доволі значні у другій половині 1960-х рр.), реалізовувалися п’ятирічні плани, велось активне будівництво тощо. Для тих часів характерне досягнення відносної соціальної та матеріальної стабільності, порівняно з попередніми періодами рівня життя основної маси населення. Проте навіть у межах СРСР Україна за рівнем споживання посідала п’яте місце серед союзних республік, хоча мала другий у Союзі рівень економічного потенціалу.

Ідеологічним орієнтиром партійно-державного керівництва Радянського     Союзу загалом та Української РСР  як його складової частини, зокрема, були положення схваленої в 1961 р. програми КПРС про побудову в СРСР до 1980 р. комунізму. Основною силою, що мала забезпечувати просування українського суспільства в напрямку до “комунізму” чи “розвинутого соціалізму” була Комуністична партія України.   

Системна криза — криза базових цінностей, на яких побудована певна модель розвитку.

 Економічна сфера:

дефіцит товарів;

відмова або повільне запровадження нових технологій;

невисока якість більшості товарів;

продовольча криза;

хронічна криза сільського господарства;

прихована інфляція (зростання цін при незмінних розмірах заробітної плати);

переважно екстенсивний шлях розвитку економіки;

висока затратність виробництва, енергоємність і матеріалоємність продукції.

                Політична сфера:

воєнні авантюри і нездатність вийти з них (Афганістан, Ефіопія, Ангола тощо);

нездатність вищого керівництва реагувати на нові тенденції розвитку світу. «Старіння» керівництва;

недієздатність законодавчих органів;

втрата динамічності в розвитку радянської моделі і, відповідно, її привабливості для інших країн;

корупція у вищих ешелонах влади: хабарництво, криміналізація, просування по службовій драбині за принципом знайомства, родинних зв’язків, особистої відданості;

посилення репресій проти інакодумців.

                Ідеологічна криза:

розчарування у правильності обраного шляху розвитку (побудова комунізму);

розбіжності між ідеологічними догмами і реаліями життя;

усвідомлення нереальності досягнення мети побудови комунізму;

зростання дисидентського руху і настроїв у суспільстві;

посилення ідеологічного тиску на суспільство.

У 1967 р. була висунута концепція «розвинутого соціалістичного суспільства», яка стверджувала, що неможливо здійснити негайний «стрибок» у комунізм. Має минути час, упродовж якого соціалізм повинен розвиватися на власному ґрунті. Саме такий соціалізм називається «зрілим», «розвинутим». Характеристики розвинутого соціалістичного суспільства були зафіксовані в преамбулі Конституції СРСР 1977 р. Основні складові «розвинутого соціалізму» — це «загальнонародна держава» і «нова історична спільнота людей — радянський народ».

                Період застою в СРСР характеризують як неосталінізм — відновлення всієї економічної, політичної, репресивної системи, культу особи, з певним врахуванням сучасного розвитку.

                У 1977 р. Верховна Рада СРСР ухвалила нову конституцію, а в 1978 р. позачергова сесія Верховної Ради УРСР затвердила відповідний до союзного новий Основний закон республіки.

                Формально УРСР мала право на вільний вихід із складу СРСР. Але  центр фактично перебрав на себе управління промисловістю республіки, використанням її надр і природних ресурсів. Тільки незначну частку бюджету можна було витрачати республіці на власний розсуд. Самостійну зовнішню і зовнішньоекономічну діяльність УРСР проводити не могла.

УРСР мала свої органи державної влади. Функції вищого законодавчого органу покладалися на Верховну Раду УРСР. До її компетенції входило: схвалення конституції і внесення до неї змін і доповнень, визначення основних засад внутрішньої і зовнішньої політики, затвердження планів соціально-економічного розвитку, бюджетів, визначення порядку діяльності місцевих органів влади, ратифікація та денонсування міжнародних договорів.

Над усією цією структурою влади стояла комуністична партія. У новій конституції (стаття 6) вперше запроваджувалася норма: «Керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи, державних і громадських організацій є КПРС».

До 1972 р. першим секретарем ЦК КПУ був П.Ю.Шелест. У 1972 р. його змінив на посаді В.В.Щербицький.

 В.В.Щербицький

Перший секретар ЦК КПУ В. Щербицький розпочав свою діяльність в республіці з показової ідеологічної «чистки» партійно-радянського апарату від прибічників П. Шелеста та його українофільського курсу. Її провідником став новий секретар ЦК КПУ з питань ідеології, науки та культури В. Маланчук. Достатньою підставою для звинувачень у націоналізмі, на його думку, були зацікавленість історією України та українською мовою. Новим завданням українських суспільствознавців, як вважав В. Маланчук, стало «не культивування національної свідомості й національного характеру», а «наукова розробка таких соціально-психологічних категорій, як, скажімо, загальнонаціональна гордість радянських людей». Поширення уявлень про необхідність протидії націоналізму сприяла тому, що в 1970-х рр. на вулицях столиці України стали з підозрою дивитися на людину, яка розмовляла українською мовою. Сам В. Щербицький, вільно володіючи українською мовою, показово вживав на офіційному рівні виключно російську. Його приклад наслідувала багатотисячна армія партійно-радянського чиновництва республіки.

В. Щербицький, очолюючи партійну організацію республіки (1972–1989 рр.), приділяв чимало уваги питанням розвитку економіки України, за що, за спогадами співробітників його апарату, здобув шанобливе прізвисько «господар». Він намагався сприяти ефективному розвитку національної промисловості, сільського господарства і науки. Однак при цьому він однозначно підтримував лінію союзного центру, що Україна повинна мати статус «другої серед рівних». Така лояльність керівника партійної організації республіки оцінювалася належно, що й дозволило В. Щербицькому займати цю посаду найдовше.

ІІ. Закріплення матеріалу.

Перегляньте презентацію. Відкрийте посилання в новому вікні.

Презентація. Україна в період загострення кризи радянської системи

ІІІ.Домашнє завдання

Проаналізуйте зміст статей 2 і 6 Конституції 1978 р. Чи не суперечать вони одна одній?

Чому саме в Конституції 1978 р. з’явилася стаття 6?