Розділ. Розгортання Української революції: боротьба за державність

Тема. Розвиток культури за доби Української революції (2 уроки)

Кожній нації є за що посипати собі голову попелом.

Тільки не треба тим попело мзапорошувати очі наступних поколінь.

Л.Костенко

Проблемне питання:

Чому, незважаючи на руйнівну силу революції і громадянської війни, українська культура досягла нового рівня і поширилася серед народних мас?

Держави гинуть, а народ – живий! Поки живе народ – живе його культура. Буремні роки Української революції та боротьби за збереження державної незалежності спонукали українське суспільство побачити  себе в дзеркалі історії, по-іншому оцінити свій розум, талант.

І.Актуалізація опорних знань.

Перегляньте відео.

ІІ. Опрацювання навчального матеріалу.

Цей період для України став часом великих випробувань, важливих суспільно-політичних подій, що часто призводили до знищення засад національно-культурного буття, були згубними для діячів культури та не сприяли збереженню культурних цінностей. Та незважаючи на складні катаклізми, українська культура продовжувала плідно розвиватися. Розвиток української культури 20 століття можна характеризувати як період її національно-державного відродження, започаткований демократичними переворотами 1917 р., українською революцією . Справді, зміни, які відбулись за цей період дали могутній поштовх для розвитку культури. Цьому сприяла ліквідація численних заборон, що тяжіли над Україною впродовж багатьох століть.

 Освіта

1917 р.

на формування української національної школи суттєво вплинув Генеральний секретаріат народної освіти на чолі із І. Стешенком;

І Український педагогічний з’їзд у Києві;

відкрито 217 вищих початкових шкіл (неповних середніх), які додалися до 356 вже існуючих;

випущено підручників — до 300 тис. примірників.

у серпні на Всеукраїнському учительському з’їзді було засновано Всеукраїнську учительську спілку.

1918 р.

Кількість гімназій протягом року збільшилася з 80 до 150. Провідними серед них булиукраїнська гімназія ім. Т. Шевченка та державна гімназія ім. Кирило-Мефодіївського братства;

в уряді П. Скоропадського освітою опікувався М. Василенко;

прийнято закон про обов’язкове навчання української мови та літератури, історії та географії України в усіх середніх школах;

видано 2 млн книжок для народних шкіл і 350 тис. — для середніх;

для незаможних учнів було встановлено 380 іменних стипендій імені Т. Шевченка, І. Франка та ін.;

3 червня 1918 р. атестати видавали двома мовами: українською і російською;

для вчителів влітку 1918 р. організували курси українознавства;

окрему увагу приділяли позашкільній та дошкільній освіті.

 1919 р.

більшовизація освіти, наркомат освіти очолював В. Затонський;

українську мову позбавлено статусу державної, усі мови проголошено рівноправними;

липень — Раднарком УСРР затвердив «Положення про єдину трудову школу».

1920 р.

В Україні діяли близько 27 тис. шкіл.

 Вища школа

Тимчасовий уряд:

дозволив організувати у Київському університеті чотири українські кафедри: української мови, літератури, історії України та права.

Центральна Рада:

відкрила в Києві Український народний університет;

розпочав роботу географічний інститут (навчання платне).

Українська держава П. Скоропадського:

Український народний університет було реорганізовано у Державний український університет, який мав чотири факультети: історико-філологічний, фізико-математичний, медичний і правовий;

відкрито університет в Кам’янець-Подільському (очолив І. Огієнко);

розпочав роботу Український історико-філологічний факультет у Полтаві;

у Катеринославі діяв приватний російський університет;

було відкрито Єврейський народний університет.

 Радянська влада:

відкриття робітфаків (робітничих факультетів);

ліквідовано університетську освіту, натомість відкрито інститути (усього діяло  38 інститутів, у яких навчалося 57 тис. студентів);

для підготовки педагогічних кадрів було відкрито 20 педінститутів, 48 педтехнікумів, організовано сотні учительських курсів;

до викладацької діяльності було залучено видатних учених: Д. Багалія, О. Палладіна, М. Стражеска, Є. Патона.

Розвиток науки

Ліквідація університетів до мінімуму обмежила можливості провадження наукових досліджень у вищій школі. Розвиток науки зосередився в Українській академії наук, яку було засновано 24 листопада 1918 року, і яка мала три відділи: історико-філологічний, фізико-математичний та соціально-економічний. Першим президентом запропонували бути М.Грушевському, але він відмовився. Тому першим Президентом академії став 55-річний В. І. Вернадський. Академік В. І. Вернадський — приклад інтелігента, який став поза політикою й віддавав усі сили служінню науці. Перебуваючи в лавах кадетської партії (він навіть був членом ЦК цієї партії), В. І. Вернадський проте не зайняв по відношенню до Жовтневої революції ворожої позиції. Влітку 1918 року він назавжди розірвав з кадетами і ніколи більше не займався політичною діяльністю. Створюючи Всеукраїнську Академію Наук (ВУАН), В. І. Вернадський і його соратники Д. І. Багалій, А. Є. Кримський, В. І. Липський визначали для неї наступні цілі: — національне відродження України, піднесення її науки й культури; — розвиток економіки та продуктивних сил; — забезпечення українському народові гідного місця в культурному та Науковому житті всього людства; — інтенсивний обмін науковими досягненнями між Російською й Українською Академіями наук, піднесення культурної єдності українського й російського народів, зміцнення союзу України й Росії в межах єдиної держави.

Після другого приходу Радянської влади в Україну на початку 1919 року й утворення Української РСР було проголошено основні принципи радянської системи освіти й виховання: загальність, доступність для всіх, безкоштовність і обов’язковість шкільної освіти.^[3] Утворена в період правління гетьмана П. Скоропадського, УАН не могла в умовах політичної нестабільності розгорнути свою діяльність. У лютому 1919 p., коли у Києві утвердилася радянська влада, президент УАН В. Вернадський і неодмінний секретар А. Кримський звернулися до наркома освіти В. Затонського з клопотанням про виділення коштів, надання друкарні та приміщень для наукових занять. Нарком зобов’язався забезпечити діяльність Академії і надав у її розпорядження садибу пансіону графині Левашової (тепер у цьому будинку розміщується президія Національної академії наук України).

Водночас УАН зазнала в цей час перших політичних репресій. Статус академіка від переслідувань не рятував. Було заарештовано С.Єфремова, позбавлено громадянських прав В. Косинського. Після наполегливих прохань обом академікам власті дали можливість працювати.

Найбільш продуктивно у 1919—1920 pp. працював перший відділ УАН, на чолі якого стояли Д. Багалій, С.Єфремов, А. Кримський. Об’єктом досліджень його кафедр було духовне життя і культура українського народу. На історичному підвідділі вивчалися проблеми всесвітньої та вітчизняної історії, географії, етнографії і філософії, на філологічному — всесвітнє та українське письменство, арабо-іранська філологія, тюркологія і загальне мовознавство. Плідно працювали комісії для складання словника живої української мови, для видання пам’яток новітнього письменства, археографічна.

У другому відділі УАН зосереджувалися установи фізико-математичного і природничого профілю. Були створені фізичний інститут, інститут технічної механіки, різноманітні лабораторії, комісії і кабінети. Очолював відділ М. Кащенко.

Третій відділ УАН мав соціально-економічний профіль. В його комісіях і на кафедрах вивчалися економічні і юридичні проблеми. На чолі відділу стояв М.Туган-Барановський. Він створив Інститут для виучування економічної кон’юнктури та народного господарства і став його першим директором. Стабільно працював створений М.Птухою Демографічний інститут.

Наприкінці 1920 р. УАН налічувала понад 200 штатних співробітників. Без оплати в її установах працювало понад 500 спеціалістів.

Література та мистецтво

Українська література доби визвольної і громадянської воєн збагатилася багатьма новими іменами. Письменники і поети тієї доби були безпосередніми учасниками подій. Життя деяких з них обірвалося раніше, ніж встиг розквітнути талант.

Олександр Олесь (Кандиба) вважається одним з найяскравіших українських поетів XX ст. Він народився на Сумщині, дістав вищу освіту і працював у Харківському земстві лікарем. У 1911 р. став одним з редакторів київського журналу «Літературно-науковий вісник». У 1919 р. разом з військами Директорії дійшов до західного кордону. Потім подався до Будапешта і Відня. З 1924 р. працював у Празі, де прожив останні 20 років життя. Твори О.Олеся відзначаються глибоким патріотизмом і довершеністю поетичної форми. Багато віршів покладені на музику.

Володимир Сосюра служив у військах С. Петлюри до лютого 1920 р. Потім став червоноармійцем, вступив у більшовицьку партію. У 1920 р. була надрукована його поетична збірка «Червона зима». З нею В. Сосюра увійшов у велику літературу. Талант поета зміцнів у радянську добу, але українська національна революція наклала свій відбиток на всю подальшу творчість. Звинувачення в «українському буржуазному націоналізмі» переслідували визнаного метра української літератури і в кінці життя.

Павло Тичина у 1917 р. закінчив Київський комерційний інститут і почав працювати в газеті «Нова Рада». У 1918 р. вийшла з друку його перша поетична збірка «Сонячні кларнети». Вона вразила багатьох глибоким ліризмом і новаторською формою. 1920 р. були надруковані дві збірки молодого поета — «Плуг» і «Замість сонетів і октав».

Поет Василь Чумак (член партії боротьбистів) був розстріляний денікінцями у київському підпіллі в 1919 р. Після смерті з’явилася перша і остання збірка 18-річного поета — «Заспів». Вона показала всю силу його літературного обдарування.

Чудовим поетом виявився й один з керівників боротьбистів Василь Блакитний (Елланський). У 1920 р. була опублікована його збірка «Удари молота і серця». На початку визвольної війни Григорій Чупринка був уже відомим поетом. Творчість його перервалася у 1921 р. Своє життя він віддав у боротьбі з більшовиками за самостійну Україну.

Мабуть, закономірно, що українська революція поставила на чолі літературного процесу поетів — яскравих і різних. Тільки поетичним словом вдавалося найбільш глибоко відобразити різнобарвну і калейдоскопічну дійсність.

Серед прозаїків, які розпочали свій творчий шлях у ці буремні роки, ми бачимо багатьох, хто став пізніше класиком української радянської літератури. Це — А.Головко, О. Донченко, Іван Ле, Остап Вишня, С.Скляренко.

Бурхливо розвивалося театральне мистецтво. У березні 1919 р. в Києві відкрився театр ім. Т.Шевченка. В його трупі працювали Г.Борисоглібська, Л.Гакебуш, О.Мар’яненко, О.Сердюк та інші прославлені актори. Режисер О.Загаров ставив з великим успіхом п’єси М.Гоголя, Лесі Українки, західноєвропейських класиків. У січні 1920 р. Г. Юра створив у Вінниці театр ім. І.Франка. Йому судилося стати одним з провідних в Україні.

Воєнні роки започаткували творче життя багатьох музичних колективів. У 1919 р. в Києві був організований симфонічний оркестр ім. М. Лисенка. Там же почала працювати з 1920 р. Державна українська мандрівна капела (скорочено — «Думка») під керівництвом Н. Городовенка. Самодіяльні хорові капели і капели бандуристів з’явилися у багатьох містах України.

Великий поштовх до розвитку образотворчого мистецтва дала Українська академія мистецтв. Вона була утворена Центральною Радою в грудні 1917 р. Першими академіками стали Михайло Бойчук, Микола Бурачек, Михайло Жук, Василь Кричевський, Абрам Маневич, Олександр Мурашко, Георгій Нарбут.

Більшу частину життя Г. Нарбут (†1920) провів у Санкт-Петербурзі. Він захоплювався українськими старовинними гравюрами і геральдикою. Його знахідки мали велике наукове значення і здійснили вирішальний вплив на всю творчість художника. У березні 1917 р. він переїхав у Київ уже всесвітньо відомим графіком. На замовлення урядів УНР і Української Держави Г. Нарбут зробив художнє оформлення різноманітних державних паперів — банкнот, поштових марок, обкладинок до ратифікаційних актів, грамот з нагоди урочистих подій. Він є автором українського державного герба і печатки, багатьох ескізів військового строю. З грудня 1918 р. став ректором Української академії мистецтв. Раптово помер у травні 1920 р. за короткочасної окупації Києва польськими військами. Творчість цього художника здійснила величезний вплив на українську графіку.

Не менший вплив на українське образотворче мистецтво здійснив М. Бойчук (бойчукісти). Він народився у Галичині, закінчив Академію мистецтв у Кракові. Був ректором Української академії мистецтв і велику частку свого часу віддавав роботі з молоддю. Бойчукізм у монументальному малярстві визнано окремим стилем. Він творчо поєднував традиції народного орнаменту, мозаїки та фрески давньокиївської доби, українського портрета XVII і XVIII ст., візантійського іконописання і раннього західноєвропейського Відродження.

Розвиток живопису в Україні у після революційні роки проходив у боротьбі художніх течій і напрямів. Поряд з тими, хто стояв на позиціях традиційного реалізму, творили прихильники футуризму, формалізму (наприклад, розписи В.Єрмілова Харківського партійного клубу). Крім масових агітаційних форм образотворчого мистецтва, помітного прогресу досягла станкова графіка та живопис. У галузі станкової графіки працювали М.Жук, І.Падалка, В.Заузе. У живописі найбільш відомими були полотна К.Костанді, Ф.Кричевського, О.Мурашко, М.Самокиша. Г.Нарбут оформив перші українські радянські книги і журнали «Мистецтво», «Зорі», «Сонце труда». У Західній Україні в перші післяреволюційні роки працювали такі художники, як І.Трут, О.Монастирський, І.Курплас. Визначилися групи, які розвивали традиції українських і російських передвижників. Художники, які увійшли до «Асоціації революційного мистецтва України», розвиваючи національні традиції, використовували форми візантійського і староукраїнського живопису. На західноєвропейські зразки орієнтувалися художники, які входили до «Об’єднання сучасних художників України». На Всеукраїнських художніх виставках експонувалися найкращі твори О.Шовкуненка (цикл «Одеський суднобудівний завод»), Ф.Кричевського («Мати», «Довбуш»), В.Коровчинського («Селяни»). Київський художній інститут став справжнім центром авангардного образотворчого мистецтва. Сюди в цей час повертається Казимир Малевич — основоположник такого модерністського напряму в живописі, як супрематизм, в якому зображення складалося зі сполучень найпростіших геометричних фігур.

Звільнившися від багатовікової русифікаторської політики український народ отримав можливість вільно творити.   Активізація національно-визвольної боротьби в ході Української революції сприяла духовному піднесенню в суспільстві, яке проявилось у сферах культурного життя.

ІІІ. Закріплення матеріалу.

1. Прослухайте

2. Перегляньте таблицю

Порівняльна таблиця розвитку освіти і науки 1917-1921 рр.

3.

3.Дайте відповідь на проблемне питання уроку

Чому, незважаючи на руйнівну силу революції і громадянської війни, українська культура досягла нового рівня і поширилася серед народних мас?

 4.Виконайте завдання

Тест. Культурно-освітнє життя в Україні в 1917 – 1921 рр.

5. Підготуйтеся  до тематичного контролю.