Розділ. Перехід до модернізму. Взаємодія символізму й імпресіонізму в ліриці

Тема. Теоретичні засади й художні відкриття поезії французького символізму. Взаємодія символізму й імпресіонізму в ліриці. Поль Верлен. “Поетичне мистецтво”,  “Осіння пісня”

І.Опрацювання навчального  матеріалу.

ПРО ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СИМВОЛІЗМУ ЯК ЛІТЕРАТУРНОЇ ТЕЧІЇ

Символічне розуміння світу було властиве людині ще з глибокої давнини. Зокрема давньогрецький філософ Платон розвинув думку про існування двох світів — світу ідей (небесного, піднесеного, суб’єктивного) і світу матерії (земного, реального, об’єктивного). І первинним, на думку Платона, є саме світ ідей.

У мистецтві поєднати ці два світи — світ зовнішній зі світом мрій та ідеалів — покликаний був символ (від грец. — «умовний знак») — певний знак, що опосередковано виражає сутність якого-небудь явища і має філософське узагальнення.

У розвиток теорії символу зробили вагомий внесок німецькі романтики, показавши його багатозначність і здатність втілювати «загальну ідею». Німецький романтизм і французька романтична лірика середини ХІХ ст., зокрема поезія Шарля Бодлера, підготували перехід до якісно нової естетичної системи — символізму. Проте вона не стала простим продовженням романтичних традицій. Для символістів розчарування в ідеалах було значно глибшим, і, щоб його висловити, вони, на відміну від романтиків, зверталися до буденних, звичних явищ життя, але наділяли їх потаємним змістом.

Символізм став однією із важливих течій модернізму, що сформувалася у французькій поезії 70-80 років ХІХ століття і розвивалася до початку ХХ століття, справив величезний вплив на всю світову літературу.

Символізм — одна із течій модернізму, в основі естетичної системи якої — символ, що відтворює певне явище, конкретний художній образ наповнює багатозначністю.

Термін «символізм» запропонував французький поет Жан Мореас (1856-1910). У статті «Літературний маніфест. Символізм» він стверджував: «Назва, яку ми пропонуємо, — символізм — єдина, що придатна для нової школи, лише вона передає без викривлення творчий дух сучасного мистецтва», найголовнішою ознакою якого є «прихована близькість до первісних ідей».

Отже, символізм через багатозначність художнього слова був орієнтований на встановлення глибинних зв’язків усього у світі. «Всесвіт — лише галерея символів», — зазначав французький філософ Теодор-Симон Жуффруа.

Символізм активно засвоїв і творчо використовував здобутки імпресіонізму, зокрема їх основний стильовий прийом — зображення не самого предмета, а враження від нього.

Символісти вважали, що митець має створювати не предмет, а ефект, який той викликає, оспівуючи свої почуття і враження, оскільки сутність предмета, на їхню думку, можна пізнати не розумом, а за допомогою інтуїції, натяку й осяяння. «Бачити, відчувати, виражати — у цьому все мистецтво», — стверджували літератори-імпресіоністи брати Едмон і Жуль Гонкури. «Істинне завдання митця — малювати не річ, а враження, яке вона справляє, не називати предмет, а натякнути на нього», — підтримував їх поет-символіст Стефан Малларме. «Геть логічну зрозумілість вірша, нехай живе загадковий зміст звуків» — стає гаслом символістів. Використання імпресіоністської техніки сприяло збагаченню творів символістів неповторними гамами тонів і напівтонів, відтінків і напіввідтінків. Російський поет Борис Пастернак так пояснював причини цього естетичного явища: «Вони писали мазками і крапками, натяками і напівтонами не тому, що так їм хотілося і що вони були символістами. Символістом була дійсність, яка вся була в переходах і бродінні, уся скоріше щось означала, ніж становила, і скоріше була симптомом і знаменням, ніж задовольняла. Усе зсунулося і перемішалося, старе й нове, церква, село, місто і народність».

Символізм будувався на сформульованій Шарлем Бодлером «системі відповідностей», за якою всі предмети і явища, усі відчуття і почуття взаємопов’язані між собою і створюють певну цілість; відповідно і завданням митця стає побачити ці зв’язки і показати таємничу залежність усіх елементів світу.

З історії французького символізму

У1880-1890-х роках у Франції з’являються послідовники Бодлера — поети-символісти, найвідоміші з яких — Поль Верлен, Артюр Рембо і Стефан Малларме. Попри всю несхожість між собою і те, що самі вони не вважали себе символістами, їх об’єднувало прагнення інтуїтивного пізнання світу через символ, відсунення на другий план конкретного змісту художнього твору, а також безумовна музикальність і поетичність слова.

Історію французького символізму поділяють на три етапи.

- Перший етап (1870-1880-ті роки ХІХ ст.) — період становлення. Цей період символізму пов’язаний з літературним салоном для молодих поетів, який започаткував С. Малларме. На так званих «вівторках Малларме» поети шукали засоби розкриття «цілісних емоцій» та навіювання настроїв у віршах. У 1886 році виходить друком стаття Ж. Мореаса «Літературний маніфест. Символізм», у якій сформульовані головні теоретичні засади цієї нової мистецької течії, зокрема обґрунтовується теорія двох світів, за якою краса — це істина і форма Бога, а сам поет — божество, оскільки він інтуїтивно відчуває шлях до істини і створює свій художній світ.

Цей період французького символізму знайшов своє відображення у творчості Поля Верлена, Артюра Рембо, Стефана Малларме та інших ліриків Франції.

- Під час другого етапу (1880-1890-ті роки ХІХ ст.) символізм продовжує активно розвиватися. У своїх творах Стефан Малларме, Еміль Верхарн, Моріс Метерлінк та інші митці, створюючи індивідуальну метамову, намагалися досягти гармонії, розкрити символічні зв’язки між словами, поєднати зміст зі звуком і ритмом.

- у третій період (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) відбувається спад символізму. Хоча у цей час продовжують створювати свої вірші такі поети-символісти, як Поль Валері, Анрі де Реньє та інші, але естетика символістів уже не задовольняла письменників, які шукали нових форм. Символістський рух у Франції поступово згасає.

ЛІТЕРАТУРНІ ЗНАХІДКИ ФРАНЦУЗЬКОГО СИМВОЛІЗМУ

Французький символізм залишив світовій літературі свої неповторні художні відкриття. Говорячи про особливості французького символізму, слід зазначити, що митці, проголосивши існування кількох світів: реального (об’єктивного), духовного (суб’єктивного) та ідеального (світу вічних ідей), спрямували свої твори на пошук вічної Ідеї, Краси та Гармонії.

Вони розширювали тематику своїх творів. Уперше у повний голос заявляє про себе сучасне місто-мегаполіс. Російський поет, перекладач І. Анєнський це явище прокоментував так: «Символізм у поезії — дитя міста. [...] Символам просторо грати серед прямих кам’яних ліній, серед галасу вулиць, серед чаклунства газових ліхтарів і місячних декорацій».

Одним із найважливіших естетичних принципів французької поезії символістів була сугестія. Французькі поети започаткували створення таких образів і символів, які навіювали певні настрої, асоціації та аналогії читачам. Не виказуючи своїх думок і почуттів безпосередньо, вони надавали читачам можливість самим «домислити і завершити написане».

Серед стильових особливостей символізму слід звернути увагу також на прагнення створити нову поетичну мову, для якої характерний синтез слова і музики, змісту і ритму, слова і кольору, а також певна абстрактність у відтворенні символів, широке використання контрасту і антитези. Французькі символісти особливу увагу приділяли музиці вірша, активно використовували звукопис у своїх творах. «Поезія — це водночас Слово і Музика. Словом вона говорить і міркує, Музикою співає і мріє», — стверджував поет Стюарт Мервіль.

Переконатися у правильності цих слів ви зможете, відкривши для себе поезію французьких символістів.

Перегляньте презентацію

https://ppt-online.org/140481

Поезія французького символізму вплинула і на розвиток української літератури, але український символізм мав свою особливість. Так, обстоюючи право митця на свободу, українські символісти не відмовлялися від громадських обов’язків літератури. Зокрема, відомий український дослідник Іван Дзюба зазначав, що для українського символізму характерне «більше відгуків на життя; він небайдужий до ідеї національного визволення».

Так, у символістичних творах Миколи Вороного, Олександра Олеся, Дмитра Загула, Павла Тичини (раннього), Спиридона Черкасенка та інших органічно поєднувалися принципи Краси і Правди, абстрактні символи з реальними враженнями. «любов (у широкім значенні). Краса і шукання правди (світла, знання, початку чи «Бога» — це сфера символічної поезії, вона найкраще про це може оповісти», — наголошував Микола Вороний. Українські митці збагачували світову скарбницю символізму особливою милозвучністю, фольклорними елементами.

Поль Марі Верлен

Моя душа — мов бриг, що поміж хвиль і криг Щомиті жде кінця в безжальній круговерті.

Поль Верлен

ГЕНІЙ СМУТКУ Й БЕЗНАДІЇ

Долю одного із найвидатніших французьких ліриків Поля Марі Верлена аж ніяк не назвеш щасливою. У його житті було все: спроба добропорядного сімейного життя і безпритульність, слава справжнього «короля поетів» і злидарювання, роки ув’язнення і щире каяття, трагічна дружба і пошуки Бога…

1896 року, перебуваючи у злиднях, поет помер в одній із паризьких лікарень. В одному із автобіографічних віршів він писав:

Чи гість із давніх я століть,

Чи із доби, яка ще буде, —

Але благаю, добрі люди!

За мене Господа моліть!

Переклад із французької Максима Рильського

Як людина пристрасна й імпульсивна, Верлен часто плутався в суперечностях власної долі й характеру, згинаючись під тягарем життєвих обставин. Відкриємо деякі таємниці цієї загадкової особистості на ім’я Поль Верлен.

30 березня 1844 року в провінційному французькому містечку Меці в родині офіцера народився майбутній видатний ліричний поет Франції — Поль Верлен. Коли йому виповнилося 7 років, родина переїхала до Парижа, де і минули шкільні роки Поля.

Свої перші вірші Верлен почав писати ще під час навчання у ліцеї, а перший його сонет «Пан Прюдом» був надрукований, коли поету було лише 19 років. На становлення Верлена як поета суттєво вплинув Шарль Бодлер, а його рядки з «Альбатроса» «Поет подібний теж до владаря блакиті» стали пророчими для Верлена.

1866 р. Верлен надрукував кілька своїх віршів у колективній збірці «Сучасний Парнас» і приєднався до мистецького угруповання «парнасців»; вони намагалися створити об’єктивну поезію, метою якої була Краса. Головний критерій прекрасного, на думку «парнасців», — це насамперед бездоганність форми.

Вплив естетики «парнасців» відчувається у першій самостійній збірці поета «Сатурнічні пісні» (1866). Проте поезії цієї збірки розкривають певні риси самобутнього верленівського стилю: меланхолічність інтонації, здатність передати найпотаємніші порухи душі, її «музику». Збірка присвячена тим, хто народився під знаком Сатурна, усім, «хто нещасливий на землі, кого тривожить бентежна уява, хто приречений на земні, а можливо, і на віковічні страждання». Саме таким бачив поет себе й свого читача, сподіваючись на його співчуття. Один із найвідоміших творів із цієї збірки — «Осіння пісня».

1868 року Верлен власним коштом видає ще одну збірку поезій «Вишукані свята». У ній поет звертається до притаманного «парнасцям» прийому створення пейзажу, в основі якого лежать не враження від живої природи, а її відображення у живопису. У цей час Верлена захоплюють картини таких французьких живописців, як Антуан Ватто, жан-Оноре Фрагонар, жан-Батист грез та інші. Проте поет створює не просто замальовки природи, а своєрідні «пейзажі душі». Так формується властива Верлену манера — показати найтонші відтінки стану душі ліричного героя:

У вас душа — то краєвид тонкий,

Де маски — тіней зграя чудернацька, —

На лютню грають і ведуть танки,

Та сум їх опановує зненацька.

Переклад із французької Григорія Кочура

1870 року двадцятишестирічний поет одружився на чарівній шістнадцятилітній Матильді Моте. Перед одруженням він присвячує коханій збірку полум’яних віршів під назвою «Добра пісня» (1870). Книжка вийшла у світ за два місяці до вінчання і стала весільним подарунком нареченій. Поет був сповнений віри у щасливе майбутнє життя.

Але після його знайомства наступного року з молодим і перспективним поетом Артюром Рембо родинні стосунки Верлена перетворюються на справжню драму. Цинізм цього юного генія підштовхує Верлена до розриву з дружиною. Він залишає її з тримісячним сином на руках і разом з Рембо вирушає у мандри до Бельгії, Англії, а потім знову до Бельгії. Вони живуть випадковими заробітками, знаходять притулок у нічліжках, часто потрапляють до лікарень. Але водночас саме завдяки Рембо Верлен зміг повною мірою розкрити своє ліричне дарування, знайти власні поетичні теми й інтонації. Два спільно проведених роки стали найбільш плідними у творчій біографії поета.

За цей час між ними відбувається кілька сварок і примирень, аж поки це не призвело до трагічного фіналу: в липні 1873 року в пориві палкої суперечки Верлен стріляє в Рембо з револьвера й ранить його в руку. Верлена заарештовують, а згодом засуджують до двох років ув’язнення.

1874 року побачила світ найвідоміша збірка Верлена «Романси без слів», виданням якої він керує уже із в’язниці. Тут все сказано музикою вірша. Вона нагадує ліричний щоденник, де поет малює картини своїх подорожей — поневірянь Бельгією та Англією — і згадує минуле:

Душа, душа моя страждала,

Любов, любов її терзала.

Та я утіхи не знайшов,

Хоч кинув я свою любов,

Переклад із французької Миколи Лукаша

У 1875-1877 роках Верлен живе переважно в Англії, багато працює.

Тюрма змінила поета. Він стає іншою людиною після того, як в момент глибокої душевної кризи звертається до Бога. Він шкодує про розрив з дружиною, кається, тужить за їхнім колишнім сімейним щастям і знову кається. Вірші, написані у цей час, складуть його нову збірку «Мудрість » (1881), у якій найповніше віддзеркалилися духовні пошуки поета, втілився його душевний досвід. Верлен, який постійно порушував християнські заповіді, усією душею звертається до Бога. Тому «Мудрість» стала своєрідною книгою молитов і пророцтв, в якій розкривається шлях до віри і порятунку його загубленої душі.

Душе моя убога,

Відкіль цей тужний біль

I смертна ця тривога,

Коли жада зусиль

Від тебе доля строга?

Переклад із французької Миколи Лукаша Але каяття тривало недовго. Він поїде до провінції, працюватиме скромним учителем французької мови, потім вирушить до Англії, повернеться до Франції, встигне ще раз потрапити до в’язниці за скандальну сварку. Він знову і грішить, і кається…

1882 року Верлен публікує вірш «Поетичне мистецтво», у якому ніби подає теоретичне обґрунтування особливостей своїх поезій. Цей вірш був сприйнятий молодими поетами-символістами як справжній маніфест, хоча сам Верлен застерігав своїх послідовників від буквального наслідування своїх настанов. У тому ж році виходить збірка статей «Прокляті поети» (1882), де він подає цикл нарисів про шістьох поетів, зокрема Артюра Рембо, Стефана Малларме і себе. «Прокляті поети», вважає Верлен, були носіями «нещасного світосприйняття». Слід зазначити, що ця назва швидко стала прозивною. У цій праці Верлен дав вичерпну характеристику поетам-символістам. Успіх книжки викликав цікавість публіки і до самого Верлена — поет отримав змогу видавати свої твори й одержувати за них гроші.

Останні роки життя за станом здоров’я Верлен багато часу змушений проводити у лікарнях…

Літературна молодь Франції визнає Верлена «королем поетів», а він буде остаточно зубожіти, і врешті-решт стане справжнім безхатьком, людиною вулиць, кав’ярень і нетрів.

Нові падіння знайшли втілення у нових відвертих віршах. Так з’являється збірка віршів «Паралельно» (1889). Сама назва видання символічна, адже Верлен, як ніхто, відчував у своїй душі паралельно і добро, і зло. Він щиросердно грішив і каявся, каявся і грішив.

Карикатура на Поля Верлена

Ненависть, Зависть і Нужда —

Всі добрі гончі! Мов орда

На мене суне. Це триває

Не день, не місяць і не рік.

На згубу хтось мене прирік —

П’ю горе, лихом запиваю.

Переклад з французької Миколи Лукаша

У його творчості щиро і повно віддзеркалилося гостре відчуття трагізму життя, почуття розчарованості і безвиході, оті «сутінкові» настрої кінця століття, що панували у суспільстві. Невипадково ще за життя він одержав титул «поета суму і безнадії».

Французький письменник і літературний критик Анатоль Франс сказав про Верлена так: «Не можна підходити до цього поета з тією самою міркою, з якою підходять до людей розсудливих. Він володів правами, яких у нас немає».

1. ОСІННЯ ПІСНЯ

Неголосні

Млосні пісні

Струн осінніх

Серце тобі

Топлять в журбі,

В голосіннях.

Блідну, коли

Чую з імли —

Б’є годинник:

Линуть думки

В давні роки

Мрій дитинних.

Вийду надвір —

Вихровий вир

В полі млистім

Крутить, жене,

Носить мене

З жовклим листям.

Переклад із французької Григорія Кочура

Ячать хлипкі,

Хрипкі скрипки

Листопада…

Їх тужний хлип

У серця глиб

Просто пада.

Від їх плачу

Я весь тремчу

I ридаю,

Як дні ясні,

Немов у сні,

Пригадаю.

Кудись іду

У даль бліду,

З гір в долину,

Мов жовклий лист

Під вітру свист —

В безвість лину.

Переклад із французької Миколи Лукаша

Аналіз вірша “Осіння пісня”

 

Вірш складається з трьох строф, по шість чотиристопних рядків у кожній. Це один з наймузичніших творів поета. Особливої мелодики Верлен досягає за допомогою алітерацій та асонансів. Наприклад, у першій строфі присутня алітерація «l», «n» та асонанс «on», у другій строфі використано асонанс «iens» і алітерацію «j», «v»

Аналіз вірша    «Так тихо серце плаче…»

Вірш належить до циклу «Забуті арієти» зі збірки «Романси без слів». І назва збірки, і назва циклу підкреслюють особливість віршування Верлена, яке надзвичайно влучно втілилося у формулі «найперше — музика у слові…»

 

Арієта — це музичний термін, невелика арія, проста за викладом і пісенним характером мелодії. Такі ж вірші Верлена з цього циклу: невеликі за обсягом, можуть навіть здаватися надто простими, водночас нагадуючи знайому до болю мелодію, яку співає душа.

«Так тихо серце плаче…» — одна з найкращих і найвідоміших поезій Верлена. Як і багато символістських шедеврів, вона створює настрій, вимальовуючи знаменитий верленівський «пейзаж душі»: у місті починається дощ, а разом із ним починає плакати серце.

Поет не створює жодного зорового образу. Ми лише чуємо, як ніжно шумить дощ по дахах, по листю. Ніяких різких звуків, це ніби примушує ліричного героя прислухатися до свого серця, до того нестерпного суму, що охопив його. Звідки взялася журба «в осиротілім серці»? Відповіді на це запитання немає. Просто в місто прийшов дощ:

О, ніжно як шумить

Дощ по дахах, по листю!

У цю тужливу мить

Як солодко шумить! (Пер. М. Рильського)

 

Душа ліричного героя, а з ним і читача (хіба в нас серце не завмирає від безпричинної туги, коли ми чуємо, як шелестять краплі дощу?!) зливається воєдино з природою. І вже незрозуміло, що чому передувало: чи то серце почало плакати, бо в місто прийшов дощ, чи то задощило через нестерпний сум на душі…

У цьому вірші немає несподіваних метафор, складних символів і осяйних епітетів. Образи, які є в ньому, важливі не своїми предметними значеннями, а тими сенсами, асоціаціями, що їх навіюють певні настрої. Використання дієслів теперішнього часу допомагають письменнику «вирвать мить із плину часу» (В. Вордсворт), і тим самим розчинитися у вічності, адже дії немає, бо немає ані минулого, ані майбутнього:

Так тихо серце плаче,

Як дощ шумить над містом.

Нема причин неначе,

А серце ревно плаче. (Пер. М. Рильського)

Водночас іменники й прикметники «тужлива мить», «осиротіле серце», «зрада», «утрата», «журба», «нестерпний сум» мають спільне значення туги й болю. Навіть дощ, який з найдавніших часів у літературі є алегорією сліз, плачу Бога й природи, лише підкреслює загальний меланхолійний настрій.

Аналіз вірша «Поетичне мистецтво»

вірш був написаний 1874 року, а надрукований у 1882 році і пародіював відомий твір теоретика класицизму XVII ст. Буало) Верлен, на противагу логічно-раціоналістичним принципам поезії минулого, проголосив необхідність створення іншого стилю в поетичному мистецтві — легкого, мелодійного і чуттєвого.

Він виступив проти раціоналізму в поезії, проти штучності, риторики, вимагав від поета справжнього мистецтва, чистого подиху почуттів, тремтливої передачі вражень, закликав наблизити поезію до музики.

 

Найперше — музика у слові!

Бери ж із розмірів такий,

Що плине, млистий і легкий,

А не тяжить, немов закови. (Пер. Г. Кочура)

 

Поет намагається скинути пута традиційного віршування («Хребет риториці скрути Та ще як слід приборкай рими»). Він утверджує поезію внутрішнього бачення і внутрішнього життя. Верлен вважає, що істинне призначення поезії — висловити те, що неможливо висловити в будь-якій інший спосіб.

 

Мелодику вірша Верлен протиставив його смисловій чіткості, лірика Верлена — це поезія натяків і напівтонів. Слово для поета — насамперед музика, а не зміст, воно має вабити в далечінь, на пошуки прекрасного.

Щоб вірш твій завше був крилатий,

Щоб душу поривав — шукати Нову блакить, нову любов.

Щоб мчав, де далеч не похмура,

Де чари віє вітерець,

Де пахне м’ята і чебрець…

Вірш, за Верленом, має цінність лише тоді, коли спрямований до небес, до надприродного. Поет завершує твір іронічним вигуком: «А решта все — література!», зневажливо називаючи «літературою» усе те, що на його думку, є штучним, риторичним, надуманим, позбавленим життя і свободи.

Характерна особливість творчості Верлена — сугестивність його лірики (від лат. — натяк, навіювання). Слово в поета діє не стільки своїм предметним значенням, скільки смисловим ореолом, який наче навіває чи підказує певні настрої. Саме сугестія наближає Верлена до символістів, адже як такого символу в його ліриці немає.    Його поезія — це відображення безпосередніх, миттєвих вражень. Розмита лінія у нього панує над чітким контуром, відтінок — над яскравим кольором, світлотінь — над світлом, півтон — над виразним тоном.

 

Люби відтінок і півтон.

Не барву — барви нам ворожі:

Відтінок лиш єднати може

Сурму і флейту, мрію й сон. (Пер. Г. Кочура)

Усі ці особливості пов’язують поезію Поля Верлена з естетичними засадами не лише символізму, а й імпресіонізму, утвердження якого пов’язують з його ім’ям. Імпресіоністичність — ще одна важлива риса його поезії (від фр. impression — враження; імпресіонізм — напрям у мистецтві, який основним своїм завданням вважав відтворення особистісних вражень, миттєвих відчуттів та переживань).

 ІІ. Закріплення матеріалу.

Перегляньте відео

https://www.youtube.com/watch?v=G1RDcImFuCk

 

1. Які факти біографії Поля Верлена справили на вас особливе враження і чому?
2. Як ви можете прокоментувати слова самого поета: «Моя душа народилася для жахливих катастроф»? Чи можна вважати їх пророчими і чому?
3. Поясніть назву цієї статті й епіграф до неї.
4. Чи можете ви погодитися з думкою Анатоля Франса про Поля Верлена? Аргументуйте свою позицію.

1. Які образи і картини виникають у вашій уяві під час читання «Осінньої пісні»?
2. У чому полягає особливість пейзажної замальовки, створеної Полем Верленом? Аргументуйте свою відповідь.
3. Прочитайте вголос обидва варіанти перекладу твору. Який звуковий ряд домінує в кожному із перекладів?
4. Ознайомтеся з матеріалами рубрики «У творчій майстерні письменника», поданій на наступних сторінках підручника і в електронному додатку. На конкретних прикладах розкрийте, у чому полягають особливості перекладацьких рішень Григорія Кочура і Миколи Лукаша.
5. Дослідіть, які художні засоби використовують перекладачі для створення ефекту музикальності твору.
6. Поясніть, який із запропонованих перекладів твору справив на вас більше враження і чому.
7. Якщо ви володієте французькою мовою, самостійно знайдіть і прочитайте твір в оригіналі. Порівняйте звукопис оригіналу та його перекладів.
8. Доберіть музичне тло для читання цього вірша і запропонуйте ме