В існуючих зональних інтегрованих системах захисту агротехнічні заходи діють тривалий період і сприятливо впливають на загальний фітосанітарний стан агробіоценозу. Відносно прості заходи, які, як правило, є невід`ємною складовою частиною технології обробітку грунту та догляду за посівами, в період вегетації дають змогу захищати урожай від комплексу шкідливих організмів без тотального застосування пестицидів. І в той же час управління агробіоценозом є досить складною справою, особливо в умовах спеціалізації виробництва в КСП, фермерських господарств, присадибних та городніх ділянках.

Агротехнічний метод потребує, як правило, додаткових затрат. Він незрівнянно більше, порівнюючи з іншими методами, здатний змінювати в бажаному для людини напрямку екологічне середовище, від якого залежить розмноження, розвиток шкідливих організмів, а також їх природних ворогів.

При надмірному насиченні сівозміни однією культурою або при монокультурі підвищується шкодочинність збудників хвороб та шкідників. Монокультура вирощування зернових, зокрема озимої пшениці, збільшує кількість хлібної жужелиці у 7 разів, дротяників — 1,3—2 рази, попелиці — 2 рази, трипсів — 2,8 раза, шкодочинність злакових мух — у 2,5 раза. Різко зростає шкодочинність комплексу збудників кореневих гнилей, септоріозу, борошнистої роси, церкоспорильозної гнилі. Загальні втрати від цих хвороб зростають у 3—5 разів.

Усім відомі результати надмірної концентрації вирощування озимої пшениці в Україні в 70 роках, коли загальні площі посіву досягали 11,5 млн га. Майже третина посівної площі зернових розміщувалася після стерньових попередників. У зв`язку з розвитком згаданих шкідливих організмів не лише різко знижувалася урожайність, а й гинули посіви. Щорічно пересівали від 1,5 до 3 млн га пшениці.

Аналогічна ситуація створюється з соняшником. Якщо загальні площі становлять понад 1,8 млн га, то повернення його у сівозміні на попереднє місце здійснюється не через 8, а через 4 роки. Оскільки інфекція ряду збудників хвороб (наприклад, білої та сірої гнилей, вовчка) зберігається в грунті до 8 років, це настільки ускладнює фітосанітарну ситуацію, що призводить до неможливості вирощування культури. Подібне становище створюється з вирощуванням цукрових буряків, картоплі, овочів та інших культур при порушенні сівозмін.

Отже, науково обґрунтоване чергування культур в сівозміні різко обмежує шкідливі організми в основній рослині. Чим менше насичення сівозміни однією культурою, тим більше просторова ізоляція між рослиною-живителем, джерелом інфекції патогена і фітофагом.

Науково обґрунтоване чергування культур у сівозміні в процесі ротації згубно впливає на спеціалізовані та певні види шкідливих організмів. Воно є основою регуляції чисельності шкідливих організмів і, як правило, дозволяє тримати їх на рівні, що нижче порогів шкодочинності. У випадках, коли чергування культур у сівозміні не дотримується, а інколи просто ігнорується, спостерігаються масове розмноження шкідників і розвиток епіфітотій.

На сучасному етапі розвитку рослинництва сівозміни залишаються головним фактором в обмеженні шкодочинності шкідливих організмів як в колективному, так і в приватному секторах виробництва. Вони відіграють вирішальну роль в мікробіологічній активності ґрунтів, сприяють підтриманню в них мікробіологічного гомеостазу, розвитку антагоністичних патогенам форм мікроорганізмів. Особливе значення мають сівозміни в обмеженні шкідливих організмів, що мешкають у грунті. Це більшість збудників хвороб і значна кількість фітофагів.

Надзвичайно важливе значення для вирощування будь-якої культури має використання здорового насіннєвого та садивного матеріалу (без фітофага або патогена). Вирішальну роль в оздоровленні розсади і насіння від інфекційних хвороб та шкідників відіграє калібрування і відбір здорового насіннєвого матеріалу, протруювання пестицидами, мікробіологічними препаратами, обробка регуляторами росту рослин. Якщо пестициди не дають належного ефекту, застосовують спеціальну технологію оздоровлення посівного матеріалу. Зокрема, для одержання здорового від вірусної інфекції садивного матеріалу картоплі, ягідних та інших культур застосовують методи меристемних культур і регенерації експлантатів у цілу рослину.

Розвиток більшості збудників хвороб, шкідників та бур`янів відбувається в грунті. Це перш за все стосується кореневих гнилей, вертицильозу, гетеродерозу, а також багатьох видів членистоногих, капустянки, личинок пластинчастовусих, чорнишів, коваликів, деяких видів лускокрилих, двокрилих, прямокрилих тощо.

Великий вплив на розвиток шкідливих організмів мають фізико-хімічні властивості грунту. Різні типи обробітку останнього суттєво змінюють його фізичні параметри, зокрема щільність, аерацію, вологість, температуру та ін.

Знижує чисельність шкідливих організмів зяблевий обробіток грунту. Це стосується грибів, бактерій, вірусів, а також клопів, попелиць, трипсів, гесенської, шведської та ярової мух, пильщиків, личинок пластинчастовусих жуків, коваликів, чорнишів, гусениць і лялечок совок, лучного метелика, кореневої бурякової попелиць, сарани та інших фітофагів.

При підготовці грунту під озиму пшеницю лущити стерню рекомендується одночасно зі збиранням хлібів або ж зразу після нього. Сходи падалиці та бур`янів приваблюють багато видів шкідників, які на них відкладають яйця. На падалиці відбувається розвиток багатьох збудників хвороб: бурої іржі, борошнистої роси, септоріозу, кореневих гнилей та ін. Тому через 10—20 днів після появи сходів падалиці і бур`янів проводять оранку на глибину не менше 20—22 см, яка призводить до загибелі шкідливих організмів.

Рання оранка стерні зернових культур значною мірою усуває недоліки їх монокультури, оскільки не дає можливості живитися на стерні зернових та інших культур шкідникам, які або ж гинуть при оранці грунту, або ідуть на зимівлю, не закінчивши розвитку і не нагромадивши відповідної кількості жиру, що призводить до загибелі їх у зимовий період.

У зоні Степу застосовують й інший вид зяблевої оранки. Після збирання урожаю проводять оранку на глибину 20—25 см без попереднього лущення стерні. Через 7— 10 днів з`являються сходи падалиці і бур`янів, на яких відбувається розвиток шкідливих організмів. Через 15—20 днів проводять культивацію. У результаті значна частина шкідливих організмів гине.

В останні 20 років ведеться велика дискусія з приводу доцільності та ефективності застосування різних способів обробітку грунту: полицевого, безполицевого, плоскорізного і нульового. Практика землеробства свідчить, що в певних грунтово-кліматичних зонах за умов дефіциту вологи безполицевий і плоскорізний обробітки грунту дозволяють заощаджувати вологу, чим вирішується головне питання — вологозабезпечення рослин. При цьому знижуються енерговитрати. У результаті оптимізації вологозабезпечення спостерігається підвищення урожайності. Проте за такого способу обробітку грунту наявні і недоліки: відсутність обороту пласта призводить до того, що всі рослинні рештки від попередньої культури разом зі шкідниками і збудниками хвороб залишаються на поверхні грунту. Вони не потрапляють у нижній пласт грунту, де ґрунтовий гомеостаз знищує більшість з них. Це призводить до збереження шкідливих організмів.

Зростає і забур`яненість полів, особливо багаторічними видами. Тому такий спосіб обробітку грунту повинен супроводжуватися обов`язковим застосуванням хімічних заходів, у тому числі гербіцидів.

Велике значення для захисту від шкідників і хвороб має правильне розміщення в полях сівозмін культур. Так, поля з великою чисельністю личинок хлібних жуків, дротяників, чорнишів та інших шкідників рекомендується відводити під пізні культури, такі як гречка, просо, кукурудза, картопля. Це потрібно для того, щоб до сівби можна було провести 2—3 культивації, в результаті чого гинуть шкідники, які піднімаються навесні у верхні шари грунту. Крім того, така технологія обробітку грунту сприяє їх знищенню безхребетними та птахами.

Особливу роль в обмеженні чисельності і шкодочинності шкідників мають строки сівби. Так, ранні строки сівби озимої пшениці призводять не тільки до переростання рослин та зниження їх зимостійкості, а й до надмірного розвитку шкідливих організмів — різних видів злакових мух, цикад, попелиці, озимої совки, хвороб, що потім переходять на рослини оптимальних строків сівби. Щоб зберегти такі посіви, їх восени треба обробляти пестицидами. Це не тільки здорожує собівартість зерна, а й негативно впливає на навколишнє середовище. І навпаки, ранні строки сівби ячменю, вівса, гороху, ярої пшениці дають змогу зменшити пошкодження шкідниками в 2—3 рази. Одночасно знижується ураження рослин збудниками борошнистої роси, гельмінтоспоріозу, фузаріозу, іржі та іншими інфекційними хворобами. Це пояснюється тим, що більшість видів шкідників (шведська муха, зернова полосата і стеблова блошки, клопи-фітофаги, бульбочкові довгоносики, попелиці та інші фітофаги) заселяють рослини і починають розмножуватися в період, коли середньодобова температура перевищує 12°С. Водночас ярі злаки і горох ростуть при температурі 4—6°С. Це дає рослинам можливість пройти найбільш уразливі етапи розвитку, уникаючи пошкоджень у найчутливішій стадії. У подальшому такі рослини краще протистоять пошкодженню фітофагами.

Кукурудза при оптимальних строках сівби менше пошкоджується південним сірим довгоносиком та гусеницями озимої совки. У науковій літературі є багато даних, що підтверджують більш інтенсивне ураження кукурудзи ранніх строків сівби кореневими гнилями, бактеріальною плямистістю та пухирчастою сажкою качанів.

Ранні та оптимальні строки сівби цукрових буряків позитивно впливають на фітосанітарний стан рослин. Так, при ранніх строках сівби на 1 м2 виявлено 3,1 екземпляра шкідників, при середніх — у 3 рази, а пізніх — у 9 разів більше. При ранніх строках сівби цукрових буряків зменшуються щільність і шкодочинність бурякової нематоди, вони менш чутливі до пошкодження блошками, буряковою крихіткою тощо. Ранні строки сівби також обмежують рівень розвитку вірусних хвороб, більшості грибних захворювань (коренеїду, церкоспорозу, борошнистої роси, пероноспорозу тощо).

Ранні строки сівби соняшнику призводять до їх зрідження внаслідок загибелі сходів від пошкодження дротяниками, несправжніми дротяниками, плісеневими грибами.

Норми висіву і густота насаджень рослин значною мірою формують мікроклімат агроценозу, що суттєво впливає на чисельність і шкодочинність фітофагів та розвиток хвороб.

При густому стеблостої зернових культур створюється надмірне затемнення, збільшується швидкість росту піхов листя, що погіршує умови кладки яєць шведської і ярової мух, стеблових блішок, хлібних пильщиків. Зріджені посіви зернових більше пошкоджуються основними групами фітофагів. Ця закономірність відзначена і для злакових мух, попелиць, шкідливої черепашки, хлібних пильщиків, а також вірусних хвороб. Протилежна залежність характерна для грибних захворювань. В умовах загущених посівів зернових створюються сприятливі умови для розвитку збудників кореневих гнилей, борошнистої роси, бурої іржі, септоріозу, церкоспорозу.

При сівбі кукурудзи зниженими нормами насіння різко збільшується випадання рослин від пошкодження дротяниками і личинками південного сірого довгоносика. У загущених посівах кукурудзи спостерігається збільшення інтенсивності розвитку фузаріозної стеблової гнилі, тоді як зріджені посіви більше уражуються пухирчастою сажкою.

У цілому для просапних культур характерні деякі загальні закономірності впливу норм висіву на шкодочинність фітофагів. Перша з них полягає в тому, що знижені норми висіву насіння підвищують шкодочинність дротяників та інших шкідників, що мешкають у грунті. Друга — у виявленні стійкості загущених посівів проти багатьох стеблових і листкових шкідників (злакових мух, попелиць, хлібних пильщиків, клопів-фітофагів). Третя стосується хвороб, які в більшій мірі розвиваються на загущених посівах.

Залежно від глибини загортання насіння змінюється ступінь ураження рослин шкідниками і стійкість проти збудників хвороб. Збільшення глибини висіву насіння пшениці та інших злаків знижує шкодочинність шведської і ессенської мух, але підвищує шкодочинність дротяників, а на цукрових буряках — крихітки та інших шкідників. Глибший висів насіння сприяє розвитку багатьох захворювань — кореневих гнилей, сажкових хвороб пшениці, жита, ячменю, кукурудзи, ураження рослин буряків збудником коренеїду.

Оптимальні норми мінеральних добрив, як правило, негативно впливають на шкідників і збудників хвороб, підвищують стійкість рослин проти пошкоджень. Мінеральні добрива посилюють осмотичний тиск клітинного соку, і сисні комахи втрачають здатність харчуватися такими рослинами. Фосфорно-калійні добрива роблять механічну тканину рослин більш жорсткою і сприяють швидкій їх регенерації після пошкоджень. Фосфорно-калійні утруднюють харчування личинок злакових мух і підвищують стійкість рослин проти шкідливої черепашки, шведської мухи, злакових попелиць, збудників іржі, борошнистої роси, септоріозу, кореневих гнилей.

Добрива можуть мати безпосередню дію на шкідливі види фітофагів. Наприклад, внесення аміачної води пригнічує розвиток ґрунтових шкідників. Застосування 30%-го розчину сечовини для позакореневого підживлення рослин викликає значну загибель (понад 90%) клопів, що перезимували, яєць і личинок шкідливої черепашки.

Підживлення азотними добривами плодового саду у літній період сприяє тривалому й інтенсивному приросту пагонів, що зумовлює розмноження кліщів-фітофагів, попелиць, грушевої листоблішки, східної плодожерки. Суттєвий вплив добрив пов`язаний з посиленням росту і розвитку, а в поєднанні з цим компенсаторних властивостей — і при пошкодженні фітофагами. Важливу роль відіграє також і зміна інтенсивності синтезу в умовах оптимального живлення, зниження ступеня пошкодження рослин фітофагами, зміна анатомічної будови органів рослин тощо.

Зрощення є одним з найефективніших факторів, що діє на всі біологічні компоненти агроекосистеми. У зв`язку із зміною режиму вологості грунту перевагу мають гігрофільні види (дротяники, листкові попелищ, стебловий метелик, злакові пильщики, жужелиці), активізуються збудники хвороб (іржа, септоріоз, кореневі гнилі). Водночас знижується чисельність ксерофїльних видів, насамперед, чорнишів, саранових, хлібних жуків, клопа-черепашки. Застосовуючи вологозарядкові поливи, дощування, дрібнодисперсне обприскування, можна активно впливати на чисельність і шкодочинність різних груп фітофагів та активність корисних організмів.

Зрошення може діяти на шкідників прямо і посередньо. Пряма дія полягає в згубному впливі вологозарядкових поливів на шкідників, що мешкають у грунті (гусениці підгризаючих совок, коренева бурякова попелиця). При дощуванні з рослин змиваються дрібні комахи (попелиці, цикадки, блішки), які масово гинуть. Посередній вплив зрошення виявляється через зміну мікроклімату, поліпшення загального фізичного стану рослин, у результаті чого активно компенсуються завдані фітофагами пошкодження.

Традиційно прийнято вважати бур`яни резерваторами шкідливих фітофагів. Відомо багато прикладів первинної концентрації шкідників на бур`янах з наступним переходом їх на посіви та насадження сільськогосподарських культур. Подібні випадки характерні для багатоїдних шкідників (капустяна і озима совки, лучний метелик, сірий довгоносик, цикадки, блішки, переважна кількість шкідників, що мешкають у грунті).

Велика кількість шкідників постійно розвивається на бур`янах, які забезпечують фітофагам живлення у той період, коли культурні рослини ще не зійшли або вже зібрані. Так, дикі злаки можуть бути резерваторами вівсяної нематоди, шведської мухи, злакової попелиці, цикадок та інших фітофагів, включаючи збудників деяких інфекційних хвороб. Бур`яни використовуються як додаткове харчування багатьма імагінальними фазами шкідників, у першу чергу метеликами, жуками, мухами.

Лісосмуги сприятливо впливають на фітосанітарний стан посівів і насаджень. Відзначено, що на полях, які оточені лісосмугами, різко знижується чисельність несправжніх дротяників, хлібних жуків, гесенської мухи, усіх видів сарани, совок. Лісосмуги є перешкодою міграції багатьох видів шкідників і є місцем мешкання птахів, що живляться комахами.

Оптимальні строки і способи збирання урожаю дозволяють не тільки максимально зберегти його, а й дають змогу зменшувати чисельність шкідників. На .зернових культурах у першу чергу збирають ділянки з підвищеною чисельністю клопа-черепашки, гесенської мухи, хлібних пильщиків, трипсів, зернових совок. Це знижує розміри втрат і несприятливо впливає на шкідників, залишаючи їх без корму.

Скошування люцерни на сіно у період заляльковування личинок фітономуса призводить до масової загибелі шкідника. Цей захід потрібно застосовувати для оздоровлення посівів цієї кормової культури.

Відомо, якої шкоди завдають насіннєїди насінню конюшини. На цих шкідниках паразитує багато видів ентомофагів, які у більшості випадків можуть підтримувати чисельність насіннєїдів на рівні, що нижче порогів шкодочинності. Але паразити личинок насіннєїдів вивозяться з полів конюшини при скошуванні у кількості до 1 млн шт./га. Водночас на самих шкідників скошування не впливає згубно, оскільки в період скошування імаго летить на зимівлю в багаторічні насадження. Паразити ж живуть у квітках конюшини. Вражає той факт, що на дикій конюшині паразити постійно знищують більшу кількість насіннєїдів, забезпечуючи високий рівень утворення насіння.

На багатьох культурах на початку збирання урожаю доцільно обкошувати крайові смуги, а урожай з них використовувати за призначенням, враховуючи ступінь ураження шкідниками І хворобами. Зокрема, на посівах гороху збирають крайові смуги завширшки 20—25 м. Урожай з них використовують на корм худобі, а потім збирають на всьому масиві, де зерно гороху практично вільне від зернівки та інших шкідників. При запізненні із збиранням боби розтріскуються, зерно обсипається і зимуючий запас шкідників збільшується.

Строки і способи збирання урожаю суттєво впливають на розвиток хвороб та збереження збудників на полі. Використання зернових комбайнів при збиранні соняшнику з наступним заорюванням подрібнених стебел сприяє різкому зростанню зараження наступних посівів білою і сірою гнилями, фомопсисом, вертицильозним в`яненням та ін. Таким чином, зміною строків і способів збирання урожаю можна поліпшувати фітосанітарний стан сільськогосподарських угідь.

Агротехнічні заходи захисту рослин, які застосовують у багаторічних насадженнях, мають свою специфіку. Вони визначаються існуючою відносною стабільністю динаміки взаємодії корисних і шкідливих організмів та відсутністю дії факторів, що спричиняє сівозміна.

Комплекс агротехнічних заходів, що застосовують у плодово-ягідних насадженнях, приводить до загального оздоровлення насаджень і сприяє збільшенню їх довголіття та високій продуктивності.

Наукові дослідження свідчать, що міжрядний обробіток грунту в саду не впливає суттєво на ті види фітофагів, цикл розвитку яких відбувається у фунті. Порівняння даних шкодочинності ряду шкідників саду, де фунт утримувався під чорним паром і в умовах залуження, показало, що в останньому випадку яблуневий пильщик та інші шкідники завдають меншої шкоди. Це пояснюється тим, що в умовах різнотрав`я створюються сприятливі умови для розвитку хижих і паразитичних комах.

Осіннє збирання і компостування листя в саду знижують кількість збудників таких хвороб, як борошниста роса, парша, плодова гниль, кокомікоз кісточкових та інших хвороб. Догляд за штамбами та обрізування дерев мають велике значення, оскільки знижують чисельність багатьох видів шкідників та збудників хвороб.

Наведено далеко не повний перелік агротехнічних заходів, вміле застосування яких відіграє суттєву роль у регуляції чисельності шкідливих організмів та рівня їх шкодочинності. Безумовно, кожна природнокліматична зона, тип ґрунтів, напрямок діяльності господарства, рівень шкодочинності хвороб і фітофагів визначають порядок застосування агротехнічних прийомів, які детальніше викладені в інтегрованих заходах захисту культур.

Бажано, щоб виробники розуміли величезну роль агротехнічного методу і творчо застосовували його.