Група 16т3

Українська мова. Тема «Удосконалення правописної грамотності»

Завдання:

• проходити тести ЗНО за 2015-2016 н.р., відповіді надсилати на електронну пошту avaant999@ukr.net

Українська література Тема «Розвиток прози др.пол.20століття. Олесь Гончар»

Завдання:

• Переглянути «Презентація “Тематичне і жанрове різноманіття української прози другої половини ХХ століття”, записати в зошиті основні тези.
• Ознайомитися з поданим матеріалом
• Читати новелу «Модри Камень»

Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918р. в с. Ломівці, в передмісті Дніпропетровська. Дитячі роки провів в слободі Суха Кобеляцького району Полтавської області. Закінчив семирічку у сусідньому селі, потім навчався у Харківському технікумі журналістики. З 1937р. активно починає друкуватися у періодиці. Баба Ніна знає відповідь …

У 1938р. вступає до Харківського університету на філологічний факультет. Приймав участь у війні як сержант-мінометник, після третього курсу пішов добровольцем. Зокрема у битві за Київ на річці Рось. Після закінчення війни повертається до навчання у Дніпропетровському університеті.

Пише роман “Прапороносці”, який був виданий у 1948 році. Вступає до аспірантури при Інституті літератури ім. Шевченка АН УРСР та переїздить до Києва. З’являється повість «Земля гуде» (1947), дилогія «Таврія» (1952) та «Перекоп» (1957). О. Гончар продовжує звертатися до теми Вітчизняної війни. 1956 р. виходить кіноповість «Партизанська іскра», роман «Людина і зброя» (1960), який був відзначений Державною премією ім. Т. Г. Шевченка за 1962 рік. Виступав, як літературознавець, історик мистецтва, критик.

У 1959–1971 роках Олесь Гончар — голова правління Спілки письменників України, у 1959–1986 роках — секретар правління Спілки письменників СРСР. Від 1973 р. — голова Українського республіканського комітету захисту миру, член Всесвітньої Ради Миру, академік Академії наук України. Відроджував українську культуру, мову та націю, довгий час був депутатом Верховної Ради.

Помер 16 липня 1995р.

Творчість: –         повість «Стокозове поле» –         роман «Людина і зброя» –         книжка «Фронтові поезії» –         роман «Прапороносці» –         повість «Земля гуде» –         новела «За мить щастя» –         збірка «Новели» –         повість «Микита Братусь» –         роман у новелах «Тронка» –         роман «Собор» –         та інші.

Зарубіжна література Тема «Милорад Павич. Життєвий та творчий шлях».

Завдання

• Переглянути відео https://www.youtube.com/watch?v=6RG0P2QPFgk
• Записати в зошит основні тези
• Ознайомитися з матеріалом

Милорад Павич (1929-2009) — сербський поет, прозаїк, літературознавець, перекладач, фахівець з історії сербської літератури ХУІІ-ХІХ ст., сербського бароко та поезії символізму. Один з найбільш читабельних письменників колишньої Югославії XX століття, його твори перекладено 30 мовами світу.

Письменника вважають одним з найяскравіших представників постмодернізму і магічного реалізму XX століття. Його найвідоміший роман «Хозарський словник», який Павич видав 1984 року, приніс авторові всесвітню славу. Серед інших його творів — «Пейзаж, намальований чаєм», «Ящик для письмового приладдя», «Зоряна мантія» та інші. Свою останню книгу, «Мушка», письменник видав у 2009 році.

М. Павич викладав у багатьох європейських університетах (у Парижі, Відні, Фрайбурзі, Регензбурзі, Белграді), перекладав сербською Байрона та Пушкіна, був номінований на Нобелівську премію в галузі літератури у 2004 році.

Перший голова Товариства сербсько-української дружби.

Милорад Павич народився 15 жовтня 1929 року в Белграді. Його батько був скульптором і походив з інтелігентної сім’ї, мати викладала філософію і була знавцем сербського фольклору. Писати Павич почав з раннього віку і завжди вважав літературу своїм родовим покликанням — серед його родичів і предків по лінії батька були письменники, і Павич у своїх інтерв’ю віддавав їм належне.

Дитинство Павича прийшлося на німецьку окупацію. Переживши два бомбардування Белграда, при яких загинули 25 тисяч чоловік, письменник одного разу мало не загинув від рук німецьких солдат: його зупинив патруль, але крім учнівського квитка ніяких документів у 15-річного Павича не було. Лише завдяки зусиллям батька, який трохи знав німецьку і зумів порозумітися із солдатами, Павича не розстріляли. Згодом, у 1999 р., письменнику довелося пережити третє в його житті бомбардування — ці враження знайшли відображення в його романі «Зоряна мантія».

У 1953 році Павич закінчив філософський факультет Белградського університету, а потім отримав докторський ступінь у Загребському університеті. Попри те, що Павич не залишав письменництва, за видом діяльності він залишався вченим, літературознавцем, журналістом, перекладачем і викладачем — ким завгодно, але не письменником. Так було до 1973 року, коли в Югославії була опублікована його перша книга — збірка оповідань «Залізна завіса». Утім, навіть після цього Павич, як він скаже пізніше, був «найбільш нечитабельним письменником своєї країни».

Був одружений з Ясміною Михайлович, письменницею й літературним критиком.

Помер у віці 80 років від інфаркту міокарда.

Новела «Дамаскін», яка входить у збірку оповідань «Скляний равлик» (1998), посідає вагоме місце у творчому доробку Милорада Павича. Вона насичена поетичними метафоричними образами, загадками. У творі автор запрошує читача бути співучасником творчого процесу.

Цій новелі Павич недарма дав підзаголовок «Новела для комп’ютера та теслярського циркуля». На перший погляд, це несумісні речі. Але, намітивши вузлові точки, письменник пропонує читачам кілька варіантів послідовності прочитання глав, від вибору якої залежить фінал твору, подібно до комп’ютерної гри. А теслярський циркуль, зображений на прапорі зодчих, про яких ідеться в новелі, вони використовували як вимірювальний інструмент у будівництві. У насиченій метафоричним змістом новелі він водночас є символом виміру життєвого шляху героїв, вказівником напрямку цього шляху. Саме за допомогою теслярського циркуля героїня новели Атиллія Ніколич фон Рудная знайшла на карті дорогу до храму Введення, який для неї збудував зодчий Иован Лествичник. Хоча без внутрішньої духовної роботи, без сердечної доброти, без душевної чуйності їй навряд чи став би у пригоді цей інструмент.

Вельможний пан Ніколич фон Рудная замовив двом зодчим, двом Йованам, будівництво палацу та храму для своєї юної дочки Атиллії. Дівчину вирізняло своєрідне світосприйняття: наприклад, квіти під своїм вікном вона поливала музикою. Йовану Дамаскіну, якого батько найняв збудувати палац, Атиллія сказала, що бажає, аби той палац був схожий на любовне листування. Вона вважала, що дім і є листуванням будівельника з жителями. Воно може бути діловим або схожим на листування хазяїна з невільником чи полоненого з його наглядачем. Атиллія добре відчувала, що всім керує любов.

Цей невеликий за обсягом твір порушує складні філософські проблеми, висвітлює процес внутрішньої зміни героїв.

Прототипами деяких персонажів є реальні історичні персонажі, відомі церковні діячі.

Історичний Іоанн Дамаскін — один з найвидатніших діячів християнської церкви, літератури і культури, духовний ватажок могутнього руху проти іконоборства, тобто заборони не лише поклоніння іконам, а й права на саме їх існування, прирівнювання їх до язичницьких ідолів. Іоанн Дамаскін захистив ікону, написавши три Слова «Проти супротивників святих ікон». Уже цим він засвідчив появу в стані іконошанувальників ватажка, ідеолога. Боротьба з іконоборством тривала ще понад століття і зрештою завершилася перемогою іконошанувальників, але першим бій прийняв і витримав саме Іоанн Дамаскін. Саме тоді він і заклав підвалини знаменитої теорії Священного образу, що поклала початок канонізації іконопису. Іоанн Мансур (що означає «переможний, саме таким було його успадковане ім’я») отримав прізвисько Дамаскін, тому що народився і довго жив у Дамаску, столиці Сирії, яка тоді вже була мусульманською, не залежною від християнської Візантії державою.

Милорад Павич не лише добре знав візантійську історію, релігію і культуру, а й сам писав вірші тією «візантійською» мовою, яку використовував історичний Дамаскін: «Я дуже любив писати вірші — літургійну поезію мовою наших древніх церковних переказів, мовою, яку, на жаль, уже ніхто не розуміє». Це теж позначилося на ідейно-художніх особливостях оповідання «Дамаскін».

Другий будівничий — Йован Лествичник. Звичайно, це ім’я теж аж ніяк не випадкове. Так звали видатного діяча православної церкви ченця Іоанна, названого за своєю головною працею «Лествичником». «Лествиця», тобто «драбина» — наскрізний символ важкого духовного сходження, що проходить крізь усю книгу.

Йовани — будівничі. Лествичник має збудувати храм для вінчання Атиллії, а Дамаскін — палац для життя з нареченим. Обидві будівлі мали бути завершені в строк, і одна без другої нічого не варті.

Йован на прозвище Лествичник у призначений строк приніс креслення, але їх було аж на три храми.

Зодчий пояснив, що зелений храм буде рости із самшиту під вікнами Николича, жовтий — зводитися з каменя над Тисою, а бузкове креслення — це тайна, «яка розкриється лише під кінець будівництва. Як без таємниці немає вдалої будови, так немає і справжнього храму без дива». Як з’ясувалося згодом, бузковий храм був храмом духовності, від нього залежав ріст самшитового та кам’яного храмів. Коли фон Рудний завинив перед кимось: «шматок з рота в когось вирвав» — припинив рости самшитовий храм під вікнами, припинилося будівництво кам’яного храму над Тисою. Тільки щире покаяння та спокута гріхів могли їх відродити, але фон Рудний і не збирався цього робити. Він навіть відмовився розрахуватися з будівельниками за вже зроблену роботу.

Тим не менше, за однією з версій фіналу новели, дочка благородного пана, відчуваючи докори сумління за батьківські гріхи, заплатила Йованам за їхню роботу на будівництві. И сталося диво: самшитовий храм знову став рости, а юній Ніколич фон Рудная удалось розгадати послання Дамаскіна. Вона поїхала в Теміш-Вара. Там їй показали дорогу до щойно збудованого храму Введення, який належав їй, а священик вручив їй подарунок від двох Йованів — дві обручки з висіченою на внутрішньому боці буквою «А».

Це означає, що матеріальний світ відображає світ духовний, що всі події, які відбуваються у зовнішньому житті людини, залежать від чистоти ЇЇ думок, а шлях до храму лежить через щире покаяння і спокуту гріхів.

Щойно розпочали будівництво церкви, самшит уже зійшов. Чому? Мабуть, тому що задумано добру справу — спорудження церкви. Уже сама по собі думка про створення церкви є думкою вищого, духовного порядку. Адже людина дбає не лише про те, що приносить прибуток, про якісь корисливі інтереси, вона думає про щось небуденне, втаємничене, одухотворене

Будівництво припинилося. Матеріали розкрадалися. Шанси Атиллії на одруження ставали все меншими. Грішив батько, а розплачуватися доводиться доньці. І Атиллія розуміє це й береться за виправлення батьківських помилок: «Усі твої справи я мушу закінчувати сама». Своїми сльозами дівчина ніби «змиває усі нечистоти, зовнішні та внутрішні». Найголовнішим рішенням було те, що вона повернула борг будівельникам. У покаянному листі вона підписується: «Ваша як донька Атиллія». Не батько покаявся, а донька за батька прийняла гріхи та визнала в будівничому людину таку саму, як батько — бо він справедливий, мудрий, старший і саме від нього залежить доля дівчини.

Жодна будівля не може споруджуватися, якщо не росте храм на небесах — храм душі. Поки душа чиста, доти ростуть стіни з каменя — ось головний висновок роману. Люди мають дбати про власну душу, а не лише про матеріальні блага. Не кількістю золота вимірюється велич людини, а її добрими справамиПотрібно бути ЛЮДЬМИ!

І Атиллія таки спокутувала гріхи батька. Передусім, дівчина щиро плакала, а сльози є найкращим очищаючим засобом

Отже, показавши внутрішні зміни головної героїні, Милорад Павич підвів читача до думки, що, коли хочеш щасливо жити, будувати й володіти храмом (домом, палацом) на землі, потрібно насамперед прагнути до моральної чистоти — будувати храм на небі.

Важливу роль у творі відіграє різноманітна символіка. Це і символіка чисел (три вікна — вікно як зв’язок зі світом, християнський догмат трійці тощо; тридцять обертів ключа — тридцять сходинок Йванової лествиці до духовної досконалості); і символічно пов’язані дві тиші — «одна маленька, в палаці, а друга безмежна надворі серед ночі»; і символічність пробудження від сонця (сенс слова «пробудження» та багатозначність сонця); і символіка античної статуї, що кличе і вказує шлях; і символи циркуля та кола з радіусом тридцять миль.

Майстерність Милорада Павича полягає в:

•     прагненні до нової, «нелінійної літератури»: його твори гіпертекстуальні, тобто їх можна читати як від початку, так і з будь-якого фрагмента (гіпертекст — текст, упорядкований таким чином, що він перетворюється на систему, ієрархію текстів, одночасно складаючи єдність і велику кількість текстів);
•     веденні оповіді навколо кількох вузлових тем: історичний час, історична наука, інтерактивна проза;
•     звучанні теми твору на кількох рівнях: структурному (компонування частин), сюжетному (долі героїв); вона набуває незліченної множини відтінків, вплітаючись у діалоги, слугуючи підставою для вставних притч і афоризмів;
•     інтерактивності творів, які можна читати, як казав сам письменник, обираючи свій маршрут і створюючи власний текст, стаючи співавтором;
•     існуванні минулого та майбутнього у просторово-розділених відгалуженнях теперішнього;
•     введенні у прозу специфічних фактів балканської етнографії, сербських звичаїв і побутових деталей;
•     використанні елементів готичного роману (роману жахів і таємниць) і його близького родича — детективу, необарокових та розгорнутих метафор, стрижневих мотивів або лейтмотивів; один з найулюбленіших лейтмотивів — лейтмотив будівництва і гри з часом;
•     специфічності портретів, які поєднують риси імпресіонізму та символізму;
•     чергуванні лаконічності викладу з розгорнутими відступами;
•     непередбачуваності сюжетних ходів;
•     метафоричності та смисловій парадоксальності;
•     поєднанні традицій візантійського роману із постмодерністським арсеналом художніх засобів;
•     автоцитатному комбінуванні — одному з найулюбленіших методів творчого стилю письменника.

Отже, Милорадові Павичу вдалося створити світ поетичний, фантастичний, духовний і реальний водночас.

                                               Група 17т2

Українська мова Тема « Прикметники, що перейшли в іменники»

Завдання

• Ознайомитися з матеріалом.

Перехід прикметників в іменники. Творення прикметників

Деякі прикметники в процесі мовлення втрачають своє основне прикметникове значення, набувають ознак іменників і виражають предметність, тобто субстантивуються і таким чином переходять до розряду іменників.

Переходячи до розряду іменників, прикметник виражає досить широке загальне поняття: Розумний б’є на те, що справді в його є. Два хитрих мудрого не переважать. На віки вічні старий зникає, занесе з собою і добре й лихе, поховає пережите й перемучене і стражданням закручене.

Субстантивація прикметників буває повна і неповна.

При повній субстантивації прикметники цілком переходять в іменники і не вживаються як прикметники: придане, набережна, пальне, Рівне, Ніжин.

При неповній субстантивації прикметники вживаються і як найменування предмета, і як найменування ознаки: хворий, бідний, рідний, старий, старший, малий, полонений, подорожній, їздовий, колискова, сліпий, кривий, пряма, минуле, майбутнє, прийдешнє.

Прикметники, набуваючи іменникового значення, зберігають прикметникову систему відмінювання за відмінками і числами, але втрачають здатність змінюватися за родами.

• Виконайте вправи, відповідь надсилайте на електронну пошту avaant999@ukr.net або вайбер

А) Спишіть прислів’я. Підкресліть прикметники, що перейшли в іменники.

1. Ситий голодному не товариш. 2. Ледачий двічі робить, а скупий двічі платить. 3. Не перекладай із хворої голови на здорову. 4. Старого мішка не залатаєш. 5. Добрий доброго научає, а злий на зле наставляє. 6. Краще своє старе, як чуже нове. 7. Він і тут чужий, і там не свій. 8. Дай, Боже, старим очі. а молодим розум.

Б) Запишіть шість прізвищ відомих українців, використовуючи прикметники, що виконують роль іменника.

Зразок: Котляревський.

Українська література Тема « Юрій Яновський. Роман «Вершники»»

Завдання

• читати новелу «Дитинство»
• переглянути відео https://www.youtube.com/watch?v=e6zpOSedlec,               https://www.youtube.com/watch?v=0yq41j4K_VE
• у зошиті зробити короткий запис прослуханого

Зарубіжна література. Тема « Милорад Павич. «Скляний равлик»»

• Переглянути відео https://www.youtube.com/watch?v=6RG0P2QPFgk&t=7s
• записати в зошит основні тези
• Ознайомитися з матеріалом

Милорад Павич (1929-2009) — сербський поет, прозаїк, літературознавець, перекладач, фахівець з історії сербської літератури ХУІІ-ХІХ ст., сербського бароко та поезії символізму. Один з найбільш читабельних письменників колишньої Югославії XX століття, його твори перекладено 30 мовами світу.

Письменника вважають одним з найяскравіших представників постмодернізму і магічного реалізму XX століття. Його найвідоміший роман «Хозарський словник», який Павич видав 1984 року, приніс авторові всесвітню славу. Серед інших його творів — «Пейзаж, намальований чаєм», «Ящик для письмового приладдя», «Зоряна мантія» та інші. Свою останню книгу, «Мушка», письменник видав у 2009 році.

М. Павич викладав у багатьох європейських університетах (у Парижі, Відні, Фрайбурзі, Регензбурзі, Белграді), перекладав сербською Байрона та Пушкіна, був номінований на Нобелівську премію в галузі літератури у 2004 році.

Перший голова Товариства сербсько-української дружби.

Милорад Павич народився 15 жовтня 1929 року в Белграді. Його батько був скульптором і походив з інтелігентної сім’ї, мати викладала філософію і була знавцем сербського фольклору. Писати Павич почав з раннього віку і завжди вважав літературу своїм родовим покликанням — серед його родичів і предків по лінії батька були письменники, і Павич у своїх інтерв’ю віддавав їм належне.

Дитинство Павича прийшлося на німецьку окупацію. Переживши два бомбардування Белграда, при яких загинули 25 тисяч чоловік, письменник одного разу мало не загинув від рук німецьких солдат: його зупинив патруль, але крім учнівського квитка ніяких документів у 15-річного Павича не було. Лише завдяки зусиллям батька, який трохи знав німецьку і зумів порозумітися із солдатами, Павича не розстріляли. Згодом, у 1999 р., письменнику довелося пережити третє в його житті бомбардування — ці враження знайшли відображення в його романі «Зоряна мантія».

У 1953 році Павич закінчив філософський факультет Белградського університету, а потім отримав докторський ступінь у Загребському університеті. Попри те, що Павич не залишав письменництва, за видом діяльності він залишався вченим, літературознавцем, журналістом, перекладачем і викладачем — ким завгодно, але не письменником.

Був одружений з Ясміною Михайлович, письменницею й літературним критиком.

Помер у віці 80 років від інфаркту міокарда.

                                   Група 18т1

Українська мова Тема «Складні випадки наголошення слів. Ненаголошені (е), (и) в коренях слова»

Завдання

• Переглянути відео https://www.youtube.com/watch?v=OMwQfVPZsIk&t=88s
• Ознайомитися з матеріалом підручника с.83-85, 88-89
• Виконати впр.188 (тести). 192 відповідь надсилайте на електронну пошту avaant999@ukr.net або вайбер

Українська література. Тема «Повість «Тіні забутих предків». Трагічна доля Івана.Марічки як наслідок суперечності між мрією та дійсністю»

Завдання

• Переглянути відео https://www.youtube.com/watch?v=w1zDjSQCoXs
• Ознайомитися з матеріалом, зробити в зошиті короткий запис прочитаного
• Читати твір повністю або скорочено, або прослухати аудіоваріант.

“Тіні забутих предків”

Автор: М. Коцюбинський

Рік: 1911

Літературний рід: епос

Жанр: повість

Тема: зображення життя гуцулів у Карпатах на межі 19 – 20 ст. у гармонії з природою, традиціями і звичаями, з язичницькими й християнськими віруваннями.

Ідея: оспівування високого й красивого почуття – кохання.

Поштовх для написання: перебування М. Коцюбинського в селі Криворівня (Івано-Франківська область), під час якого він отримав багато вражень від життя, звичаїв і обрядів гуцулів.

Інші назви:

• Тіні минулого
• Голос віків
• Відгомін Предковіку
• Дар Предків забутих

Головні герої: Іван Палійчук, його кохана Марічка Гутенюк, Палагна (дружина Івана), сусід Юра (Мольфар), ватаг на полонині, щезник, нявка, чугайстр

Проблематика

• Гармонія між людиною та світом природи
• Життя і смерть
• Добро і зло
• Язичництво і християнство
• Сила кохання і неможливість жити без нього
• Вплив мистецтва на людину
• Роль праці в житті людини
• Стосунки батьків і дітей

Сюжет: описується дитинства Івана та ворожнечі двох сімей. Під час бійки батьків Івась знайомиться з Марічкою Гутенюк, вони зближуються, зароджується кохання. Іван іде на полонину в найми, а коли повертається, то дізнається про смерть Марічки (вона втопилася). Іван не вірить в смерть коханої і іде її шукати. В сусідньому селищі знаходять тіло невідомої дівчини, але Палійчук не впізнає Марічку. Шість років блукає Івась, а потім повертається до села й одружується на Палагні. Через деякий час вона стає “любаскою” сусіда Юри. Іван про все знає, але йому цілком байдуже. Він іде в гори, йому чується голос нявки-Марічки, але зустрічає чугайстра. Іван іде за цим голосом і зривається в урочище, пізніше пастухи знаходять ледь живого Івана. Повість закінчується похованням, яке проходить за місцевим звичаєм.

Сюжет повісті перегукується з трагедією Шекспіра “Ромео і Джульєтта”. Палійчуки і Гутенюки ворогують так само, як Монтеккі та Капулетті. Діти з ворожих родів кохають одне одного. Вкінці герої гинуть.

У повісті широко використовуються діалектичні слова.

У 1964 році режисер Сергій Параджанов та оператор Юрій Іллєнко зняли однойменний фільм.

Василь Стус на прем’єрі фільму висловив протест проти радянської влади: “Хто проти тиранії, встаньте!”

У повісті широко використовуються діалектичні слова

Зарубіжна література Тема «Перехід до модернізму. Взаємодія символізму й імпресіонізму в ліриці.      Модернізм як літературнмистецький напрям кінця XIX – початку XX ст. Шарль Бодлер»

Завдання

• Ознайомитися з матеріалом, зробити в зошиті короткий запис
• Переглянути відео https://www.youtube.com/watch?v=JrirPeYvnuU
• Читати поезії Шарля Бодлера у хрестоматії

Ранній модернізм — умовна назва ранніх модерністських течій, що виникли в останній третині XIX ст. і передували остаточному формуванню модернізму як нового культурного напряму. Ранній модернізм уперше відмовляється від зображення «життя у формах життя». Головною у творчості письменників стала естетична проблематика, а художній твір усвідомлювався як вияв творчої свободи митця. Зачинателями раннього модернізму були, як правило, пізні романтики, або «неоромантики» (Шарль Бодлер, Леся Українка та інші). Неоромантизм — стильова течія модернізму, визначальною рисою якої є подолання розриву між ідеалом і дійсністю, характерне для романтизму, завдяки могутній силі особистості, здатної перетворити бажане на дійсне.

Імпресіонізм (від фр. «враження») постав у другій половині XIX ст. і розквітнув у XX ст. Він виник як реакція на салонне мистецтво та натуралізм спершу в живописі (Клод Моне, Едуард Мане, Огюст Ренуар, Едгар Дега та ін.), звідки поширився на інші мистецтва (Огюст Роден у скульптурі, Моріс Равель, Клод Дебюссі, Ігор Стравинський у музиці). Основоположниками імпресіонізму в літературі стали прозаїки брати Гонкури та поет Поль Верлен. Протестуючи проти надмірної залежності від реального життя, проти копіювання дійсності, імпресіоністи описували власні мінливі враження — зорові й чуттєві, а також їхні відтінки.

Символізм – Одна зі стильових течій модернізму, що виникла у Франції в 70-х pp. XIX ст., а в українській літературі поширилася на початку XX ст. Основною рисою символізму є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ. Теоретиком символізму вважається Шарль Бодлер (1821-1867) Французький поет, літературний критик, перекладач. Саме він уперше застосував термін “модернізм” у одній зі своїх критичних статей.

“Квіти зла” — головна збірка поезій Бодлера, яка створювалася протягом життя (як, наприклад, “Кобзар” Т. Шевченка або “Людська комедія” О. Бальзака), вона вийшла друком 1857 року і містила 100 віршів, перевидання 1861 року мало 126 поезій. У книзі відбиті мистецькі погляди Бодлера: конфлікт між мрією і дійсністю, пошуки прекрасного у світі, прагнення до досконалості. Висловлюючись словами російського поета О. Блока, “перебуваючи у пеклі, він марив білосніжними вершинами”. Бодлер поєднав у своїй творчості епоху минулого і прийдешнього — тут знайдемо елементи романтизму, неокласицизму, декадансу, символізму, авангардизму.

Збірка «Квіти зла», яку Шарль Бодлер писав упродовж усього життя, увібрала все найкраще з його поетичної спадщини. З цього погляду вона подібна до «Кобзаря» Тараса Шевченка або «Листя трави» Волта Вітмена

 Альбатрос

Буває, пливучи дорогами морськими,

Аби розвіятись, полюють моряки

На альбатросів тих, що в вишині над ними

Серед блакиті й хмар пливуть віддалеки.

Коли на палубу вже люта сила збила,

Король небес, що знав всі грози без числа.

Волочить важко так свої великі крила,

Мов сніжно-білі два розкинуті весла.

Крилатий мандрівник – який незграбний в рухах,

В польоті буйнокрил – каліка на ногах!

Ще й дражняться – той в дзьоб йому із люльки дмуха,

А той, глузуючи, кульгає, ніби птах!

Поете! Князю хмар твоя подібна сила,

Між блискавок ти свій у грозовій імлі;

Але під шал образ перешкоджають крила

Тобі, вигнанцеві, ступати по землі.

 Альбатрос
Щоб їм розважитись, веселий гурт матросів
Серед нестримних вод розбурханих морів
Безпечно ловить птиць, величних альбатросів,
Що люблять пролітать слідами кораблів.

На палубу несуть ясних висот владику.
I сумно тягне він приборкане крило,
Що втратило свою колишню міць велику,
Мов серед буйних вод поламане весло.

Мандрівник зборканий знесилено ступає!
Плавець повітряний незграбний і смішний!
Той тютюновий дим у дзьоб йому пускає,
А цей, дратуючи, кульгає, мов кривий.

Поет подібний теж до владаря блакиті,
Що серед хмар летить, мов блискавка в імлі.
Але, мов у тюрмі, в юрбі несамовитій
Він крила велетня волочить по землі.

Аналіз вірша

Вірш був написаний у 1842 році під час поїздки на острів Маврикій, куди направив Бодлера вітчим, щоб по­вернути його на путь істини. Шарль, перебуваючи 10 місяців на кораблі під наглядом капітана і спостерігаючи за птахами, роздумував над власною долею.

У перших рядках автор розповідає, як матроси задля розваги ловлять величних альбатросів, «що люблять пролітати слідами кораблів». Альбатрос – величний птах, володар морських просторів, що супроводжує кораблі. На палубі він має вигляд дуже безпорадного птаха.

Автору жаль птаха, свій біль і сум він передає у підкресленні величі цього володаря просторів.

Поступово цей образ набуває символу образу самого поета і його долі у людському вирі життя. Шарль Бодлер не знаходить розуміння серед людей і тому не може злетіти думкою, а «волочить… крила велетня по землі».

З образом цього птаха пов’язане все піднесене, він у центрі уваги, автор захоплюється ним і висловлює йому співчуття. У полоні альбатрос стає безсильним і смішним, бо він – жертва насилля.

У цьому вірші Шарль Бодлер протиставляє високе і низьке, небесне і земне, поет і натовп, втілюється мотив боротьби добра і зла, у ньому висловлені гіркі роздуми автора про трагічну долю поета в сучасному йому суспільстві.

Символи у вірші

Альбатрос, тобто сам поет – це світ прекрасного, добра. Моряки – зло, символ людства, яке пливе на своєму судні у безмежжі всесвіту.

Море – сим­волізує життя; корабель, човен – людську долю; грім, гроза, блискавка – життєві негаразди.
В «Альбатросі» стверд­жується божественна сила мистецтва, з найбільшою пов­нотою втілена у постаті поета. Ав­тор оспівує душу, що прагне високого ідеалу, краси. У поета, як у альбатроса, “міць велика”, але його на­магаються приборкати. Він не може протистояти сусп­ільству, як птиця натовпу матросів. На­товп не розуміє його. І тут зло перемагає добро. Але прекрасне завжди вище за потворне, навіть коли гине. Мистецтво та особистість вищі за натовп. Така позиція автора.
 

У газетах того часу про Бодлера писали: “Говорити про пана Бодлера — означає говорити про жахіття”, “Чесне перо не може відважитись навіть на одну цитату”. Суспільство образилося, бо поет показав силою свого мистецтва справжнє обличчя нації й людини взагалі. Книга “Квіти зла” була засуджена за аморальність, а Ш.Бодлер стверджував, що “… з неї випливає жорстокий моральний урок”.

Технології. Завдання

• Працюємо над виробом, підручник с.114-118